Після початку опалювального сезону стало зрозуміло, що Україна перебуває на порозі енергетичної кризи. Насамперед це пов'язано з недостатніми запасами вугілля та припиненням його імпорту з Росії. Крім того, запаси природного газу, що різко подорожчав, не такі великі, як у попередні роки.. У ситуації, коли політична напруженість із північним і східним сусідами України зростає, постає питання: чи не загрожує нашій країні ще й криза з пальним? Адже не секрет, що український ринок автомобільного пального сильно залежить від постачання з Білорусі та Росії. Пояснити ситуацію «ФАКТИ» попросили директора Консалтингової групи «А-95» Сергія Куюна.
— Чи є загроза, що через нинішню політичну ситуацію буде обмежено або припинено постачання пального з Білорусі та Росії?
— Поки що я не бачу для цього жодних явних передумов. Хоча загалом, справді, владі є над чим подумати, адже у нас 70% дизельного пального (а це нафтопродукт, що використовується найбільше), приходить з Росії та Білорусі.
Хочу зазначити, що така торгівля з Росією взагалі дещо дивно виглядає на тлі нашого відкритого військового протистояння. З Білоруссю ситуація трохи іншого штибу. Але в будь-якому разі такий обсяг імпорту пального з цих країн — це дуже багато. Навіть якби ми мали нормальну ситуацію, все одно ми сильно імпортозалежні на ринку пального.
І найголовніше, що ми маємо можливість зменшити цю залежність, видозмінити її та зробити Україну сильнішою, менш залежною від наших, скажімо так, не дуже дружніх сусідів.
— Які існують варіанти розв`язання проблеми?
— Є два варіанти. Перше, на що потрібно звернути увагу, — це те, що у нас є дуже великий потенціал для збільшення власного виробництва. Кременчуцький нафтопереробний завод цього року переробить 3 мільйони тонн нафти, хоча реально завод має потужність близько 7,5 мільйона тонн. Тобто можна більш ніж удвічі наростити переробку. І тим ми практично повністю забезпечимо себе бензином, нам взагалі не потрібно буде його імпортувати. Ми дамо додатковий мільйон тонн дизельного пального. Практично закриємо всю потребу в авіаційному гасі, якого також багато імпортуємо. Збільшимо виробництво скрапленого газу, який переважно імпортується. Тільки цим ми можемо знизити нашу імпортозалежність по усіх видах пального з 80% приблизно до 50%.
Також можна додатково зменшити постачання з Росії та Білорусі — знову ж таки, еволюційним шляхом. У нас є морські порти, які завантажені сьогодні максимум на 10%, можливо, на 15%. Є великі можливості щодо збільшення постачання морем. Якщо реалізувати збільшення виробництва та завантаження портів, ми взагалі можемо знизити нашу залежність від постачання з країн СНД з 70% до 35−40%. Це цілком реально.
Крім того, ми отримаємо завантаження портів завдяки імпортній нафті, експорту нафтопродуктів. А це надходження коштів від портових зборів. Це завантаження нафтотранспортної системи. Це завантаження нашої залізниці, бо, наприклад, білоруське пальне, якого 35% на нашому ринку, все їде білоруським залізничним парком. Тобто це державна політика Білорусі щодо завантаження своїх підприємств. І це для них дуже добре, нам є чому повчитися.
Але ми об'єктивно розуміємо, що класично конкурувати з росіянами, білорусами дуже складно, тому що ми від початку знаходимося в нерівних умовах. Чи треба пояснювати, які можливості у росіян щодо нафти, білорусів, які, по суті, сидять на пільговій ціні на нафту? Наші заводи, які отримують нафту з моря, а це найдорожче джерело постачання, апріорі не можуть на рівних боротися. Тому тут державі слід розробити тактику якогось м'якого протекціонізму.
У Білорусі, як ми знаємо, зараз ситуація така, що Україна — це єдиний ринок збуту пального, який у них залишився, найліквідніший. Тобто у них зараз мотивація та більше можливостей постачати сюди. Це означає, що експансія розвиватиметься. Треба дивитися, чи вистачить у білорусів мудрості зайнятися самоконтролем, щоб не «перелити» цей ринок і не завдати шкоди нашим виробникам. Але якщо це відбуватиметься, нам необхідно, звісно, бути готовими.
І дуже хотілося б від нашої держави розуміння ситуації, чіткої стратегії захисту внутрішнього ринку. Не тому, що це проти когось, а це скоріше для того, щоб захистити своє виробництво.
Чи потрібно говорити, як Білорусь захищає своє виробництво? Наприклад, ми не можемо сьогодні поставити в Білорусь наші нафтопродукти, а Білорусь сюди постачає без будь-яких бар'єрів. Хіба це справедливо? Звичайно, ні.
Державі потрібно проводити аналіз за кожним напрямком. Ми бачимо, що дизельне пальне у нас у дефіциті, і ми все одно не зможемо закрити його потребу власними силами, отже, слід забезпечити вільний доступ дизпального на ринок, хай він буде. А бензину ми можемо виготовляти більше, відповідно, можемо захистити свій ринок.
— Тобто треба скоротити постачання бензину?
— Так, аби збільшити присутність на ринку нашого виробника. Дуже великий потенціал має програма зміни енергетичного балансу країни, оскільки український ринок пального є особливим.
— В чому полягає ця особливість?
— Україна є світовим лідером з використання скрапленого газу на транспорті, за відсотковим співвідношенням газ/бензин. Ніде у світі немає 30% використання газу на транспорті, як в Україні. Це вже говорить про аномалію.
Чому виникла така ситуація? Тому що є абсолютно несправедливе оподаткування. Простий приклад. Два «Ланоси» — один на бензині, інший на газу. Чому той, хто їздить на бензині, платить учетверо більше податків, заправляючи свою автівку, аніж той, хто використовує газ? Це несправедливо також із соціальної точки зору. Якщо відновити справедливість, вирівняти податкове навантаження на споживачів моторного пального, то, безперечно, газ втратить свою привабливість.
За нашими оцінками, якщо сьогодні ми використовуємо два мільйони тонн газу, то нормальним, таким, що відповідає тенденціям у найбільших країнах, був би обсяг в один мільйон тонн. Ось це те, що за всіма параметрами відповідало б інтересам нашої держави. Один мільйон тонн газу, що звільнився, має бути замінений бензином. У підсумку ми завантажуємо нашу нафтопереробку, збільшуємо водночас виробництво бензину та інших марок нафтопродуктів, даємо роботу портам, нафтотранспортній системі, залізниці. І, знову ж таки, один мільйон тонн газу — це мінус імпорт, причому переважно з недружніх нам країн.
Тому тут потрібна комплексна державна програма, яка особливо не вдарить по споживачеві. Так, на скраплений газ ціна зросте, але на бензин знизиться. Люди, які багато років володіють машинами на бензині, переплачують за пальне у порівнянні з тими, хто їздить на газі, тими, хто скористався цим, скажімо так, паливним офшором.
Тим більше, що тих, хто володіє автомобілем, складно віднести до соціально незахищених верств суспільства. Якщо людина має машину, то вона не може претендувати, наприклад, на субсидію. Це означає, що вона має інший рівень доходів.
Тому на користь енергобезпеки країни, для розвитку економіки потрібно цю проблему розв`язувати. Але, на жаль, ми бачимо, що за останні два роки не зроблено жодного кроку для того, щоб якось змінити ситуацію.
— Тобто таких програм держава взагалі не пропонує?
— Ні. Хоча є пропозиції на рівні парламентських законопроєктів, які не просуваються. По-перше, тому що нинішня влада дуже слабка та нерішуча, особливо енергетичне крило. А по-друге, зараз дуже сильний популізм і він, як і раніше, перемагає якусь економічну доцільність і навіть питання стратегічного значення", — підсумував Сергій Куюн.
Варто зазначити, що, згідно з останнім інфляційним звітом Національного банку України, після того, як закінчиться термін дії фіксованого тарифу на електроенергію, ціни «на світло» різко підуть вгору та наближатимуться до економічно виправданих. Нацбанк прогнозує, що тариф на електроенергію підвищуватиметься щороку на 25%.
Фото https://ua.depositphotos.com/
