Краса природи завжди надихала та надихає митців. Малахіт — мінерал, який добувають у багатьох країнах світу. Зокрема чимало його є у Африці.
Малахіт зачаровує красою. Кожен зріз неповторний. Цей мінерал овіяний легендами. Наприклад, вважається, що він є сильним оберегом й приносить удачу. А ще кажуть: варто загадати бажання — і воно здійсниться. Зелений колір цього мінералу асоціюється з відновленням, яке спостерігається щовесни у природі.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка, дослідниця історії українського фарфору, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про порцелянові роботи вітчизняних митців, натхненні красою малахіту.
- Ось чайний сервіз «Малахіт» у розписі Віри Сіробаби-Климко, створений на Сумському фарфоровому заводі, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Предмети виглядають ніби виточеними з малахіту, а золото створює асоціацію з коштовностями. Цей сервіз — справжня загадка. Зелені концентричні лінії нагадують зріз каменю. Вони створюють ілюзію глибини — ніби перед нами не фарфор, а малахіт, що зберіг у собі рух часу. Кожен предмет виглядає виточеним із природного масиву. Цікаво, що хтось, дивлячись на сервіз, бачить зріз каменю, а хтось — троянди. Й таке подвійне прочитання додає роботі особливого шарму.
— Цікаво!
— Зверніть увагу, що сервіз має два види окантовки. Одна з них нагадує ювелірний ланцюжок. Такий сервіз призначений для особливих моментів у житті. У ньому є вазочка. Надзвичайно гарно у ній виглядають ніжні білі квіти.
— Кого ще з українських митців надихала краса малахіту?
- Ось чайний сервіз «Малахіт» Миколи Трегубова та Раїси Дмитрук, у якому декоративність і казковість зливаються в єдину, цілісну історію. Цей ансамбль, створений відомими митцями Коростенського фарфорового заводу у 2001 році, ніби продовжує традицію казкового фарфору, але вже мовою кінця ХХ — початку ХХІ століття.
Перш за все привертає увагу колір. Глибокий зелений, із м’якими переходами і прожилками, нагадує овіяний легендами малахіт. Він створює відчуття природної сили та глибини. Білий фарфор поруч із зеленим звучить особливо чисто, майже світло. На цьому тлі розгортається золотавий декор — силуети тварин, що рухаються в орнаментальному колі. Вони ніби взяті з казки: узагальнені, ритмічні, вписані у гірлянди з листя. Це не ілюстрація сюжету, а радше натяк на відчуття атмосфери лісу та кругообігу життя у природі.
— Читала, що у давнину у Індії існувала легенда, наче власник малахітової прикраси може розпізнавати у лісі голоси його мешканців — птахів та звірів…
- Цей мінерал справді сповнений таємничості. А сервіз створює відповідну атмосферу — атмосферу тихого вечора, де розмова повільна, де предмети мають пам’ять, де навіть орнамент ніби щось розповідає — не словами, а формою і кольором. Форми предметів округлі, з м’якими переходами. Разом вони утворюють гармонійний ансамбль. Кожен предмет має власний характер, але підпорядковується загальному ритму. Особливо виразні деталі — кришки з фігурними навершями. Вони додають легкого ігрового акценту, майже дитячої інтонації, ніби перегукуються з казковими образами у розписі.
- У тому ж році Микола Трегубов та Раїса Дмитрук створили декоративну вазу «Класик», яка відразу притягує погляд глибиною кольору, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк.- Хвилясті, концентричні переливи створюють ілюзію фактури природного мінералу. Сприйняття змінюється разом із світлом, відкриваючи нові глибини. Форма вази класична, майже антична за своєю врівноваженістю. Особливу роль відіграють ручки. Вони виведені в плавному, майже бароковому русі, прикрашені ритмічними золотими крапками. У цьому поєднанні — гра контрастів: строгість силуету і декоративна м’якість деталей. Золото тут не домінує, воно підкреслює. Тонкий обідок по вінцю, акцент на ніжці, орнаментальна стрічка внизу, все це працює як рамка для головного: глибокого, насиченого малахітового кольору.
— Краса!
— Ця ваза про те, як фарфор може імітувати камінь — і водночас залишатися легким, майже невагомим. І в цьому — особлива привабливість: вона поєднує протилежності — вагу і легкість, стриманість і розкіш, природу і стиль. Ця річ виглядає не як декоративна дрібничка, а як інтер’єрний акцент.
— Яка її висота?
— Пів метра. Вона потребує простору, світла, певної «сцени». До речі, декор під малахіт — річ ризикована. Часом він може виглядати надто декоративно або навіть штучно, але у цій роботі відчуття міри збережене. Ця ваза — окраса моєї приватної колекції.
— Чим вона для вас особлива?
— Мені подобається глибина кольору — він не плаский, а «живе», рухається, має внутрішню структуру. Логіка форми класична, стримана, вона не сперечається з декором, а тримає його. Золото використане дуже делікатно як акцент, а не як демонстрація. І головне — тут є баланс: не «імітація каменю», а його інтерпретація мовою фарфору.
— Які прикмети існують у колі колекціонерів?
— Є деякі негласні закони: наприклад, якщо річ «сама тебе знаходить», її треба брати. Якщо довго шукав і знайшов, ця річ «твоя». Якщо сумніваєшся, вона піде до іншого. І ще одне, дуже точне: порцеляна не любить байдужих. Вона «відкривається» лише тим, хто дивиться довго та вміє цінувати.
