Якщо біля вашої хати є вишневий садок, влаштуйте травневе вечірнє чаювання у альтанці з люстровим сервізом. Заваріть чай з м’ятою чи чебрецем та подайте домашні ласощі. Люстр буде перегукуватись з першими зорями та місяцем на небі. Зберіться за столом з рідними та друзями й згадуйте приємні моменти життя. Минуть роки, і ви згадаєте це вечірнє чаювання у колі близьких. Або це зроблять ваші діти, племінники чи онуки, які збережуть теплі спогади.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка, дослідниця української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про сет «Мальовнича Україна», створений митцями Тернопільського фарфорового заводу.
- Цей сервіз форми Володимира Спиці у розписі Марії Терещук, переносить нас в українське село, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Форма «Карпати» дихає м’якою пластикою: округлі об’єми, плавні переходи, трохи приземкувата стійкість, як гірський пагорб, що тримає на собі світло. У цій формі немає поспіху, вона створена для тиші, для повільного чаювання, для нескінчених розмов. Ручки чайників витончені й дещо нагадують рослинні пагони. Носики, витягнуті та м’яко підняті, створюють відчуття легкого подиху. Саме тому форма «Карпати» здається живою.
— Чим особливий декор цього сервізу?
- Поверх спокійної форми розгортається історія про щирі почуття, про літо, про траву під ногами, про розмови біля криниці. Колір — теплий, м’яко золотавий, ніби вечірнє світло торкається фарфору. Декор не перевантажує форму, він ніби вписаний у неї, як спогад у людину. Кожен елемент звучить окремо, але разом вони складаються в тиху, протяжну мелодію.
— Які квіти зображено і що вони символізують?
- У розписі ми бачимо узагальнений народний квітковий мотив. Стилізовані польові квіти, близькі до мальв, ромашок, інколи з натяком на барвінок. Їхня сила не в ботанічній точності, а в символіці. Квіти — це краса життя та молодість, червоні акценти — любов, енергія, життєва сила, вінок — оберіг, замкнене коло гармонії. Це той випадок, коли квітка — не просто рослина, а образ України як квітучого світу.
— Привертають увагу коромисла. Вони — традиційний елемент народної поетики.
- Справді. Коромисло — один із найпоетичніших образів українського побуту. Воно символізує працьовитість і водночас рівновагу (баланс двох відер — як баланс життя). Важливий зв’язок із водою, а вода в традиції — це життя, очищення, безперервність. Тин — символ затишного дому. Солом’яна стріха втілює тепло, достаток, природність. Це дах, який «дихає», живе разом із природою. Разом вони створюють образ ідеального селянського затишку. Цей сервіз не про парадність. Він про дім й про той внутрішній простір, де зберігається найважливіше: образи, голоси, тепло рук…
- Назва сервізу «Мальовнича Україна», на мою думку, не випадкова, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. — Передусім, це буквально живопис на фарфорі. Кожен предмет як картина. І ця «картинність» дуже м’яка, майже акварельна з розмитими переходами, легким серпанком люстру, що створює ефект повітря і світла. І ще один важливий момент — світло люстру. Перламутрова, трохи золотиста поверхня не просто декоративна. Вона ніби огортає сцену, робить її трохи нереальною, віддаленою, як спогад. Люстр — одна з найцікавіших технологій у кераміці. Він створює переливи від перламутру до золотистого сяйва. Техніка виникла ще в десятому столітті на Близькому Сході. Пізніше поширилася в Іспанії та Італії. У цьому сервізі люстр додає тепла і трохи казковості.
— Як би ви порадили сервірувати чаювання з таким сервізом?
- Цей сет не для поспіху. Він для ситуації, коли «сіли поговорити». Чаювання з цим сервізом доповніть духмяними пиріжками — наприклад, з вишнями або сливами, маківником або сирниками. Доречними будуть мед та домашнє варення. Бо цей сервіз не просто «подає» чай. Він створює сцену українського чаювання — дуже теплу та щиру.
— Що відомо про авторів сервізу?
- Марія Терещук — художниця-декораторка, майстриня українського фарфору. З раннього дитинства виявляла здібності до малювання і вже в юному віці визначилася зі своєю професією. Після навчання в Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва та у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва на відділенні художньої кераміки у 1977 році розпочала працю на Тернопільському фарфоровому заводі, де залишалася до його закриття. У своїй творчості Марія Терещук часто зверталася до українських народних мотивів — орнаментів, етнографічних традицій, символів. Роботи мисткині зберігаються в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї та численних приватних колекціях.
Володимир Спиця — український художник-фарфорист. Закінчив Миргородський керамічний технікум, працював на порцелянових заводах у Баранівці та в Тернополі, в 1979—2002 роки обіймав на Тернопільському фарфоровому заводі посаду головного художника. Його твори є у Баранівському музеї фарфору на Житомирщині. Володимир Спиця створював нові зразки посуду для масового виробництва. Його роботи відзначаються виразним рельєфом, пластичною досконалістю та ускладненими формами.
