Радник керівника Офісу президента України Михайло Подоляк пояснив в ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ», чому команду президента залишило так багато людей.
«Все дуже просто. Як у житті, коли людина виявляється далеко не такою професійною, компетентною, як вона про себе розповідала. Люди покидають команду часто саме через свою низьку компетенцію для тих позицій, які вони мали займати. Це перше. Друге. Щодо окремих членів команди, включаючи Разумкова, тут має місце інший парадокс. Людина несподівано припустила, що вона вже суб'єкт політичної діяльності і має право генерувати якісь свої автономні ідеї, що суперечать командному баченню. Адже він проходив через виборче сито з командою президента, а не сам по собі. Не доопрацював у команді навіть один термін, в односторонньому порядку розірвав політичний договір із лідером команди та пішов в автономне плавання. Людство давно вигадало цьому типу поведінки хльостке визначення. І третє. Мені здається, що на початку, коли у владу заходила єдина команда, багато хто переоцінив себе. Вони не були готові до тих позицій, які зайняли, навіть не за професійними, а за морально-етичними якостями. Тобто не розуміли той ступінь особистої відповідальності та трудоголізму, який потрібно буде демонструвати, і той ступінь відірваності (у доброму розумінні) від суєтного миру та захопленості роботою щодо створення нового каркасу держави», — вважає він.
За словами Подоляка, «зараз багато хто з них шкодує про головне — вони підсвідомо розуміють, що дуже мало шансів колись досягти того рівня, з якого вони пішли, і тих можливостей, які у них були, щоб зберегтися як топменеджери глобального рівня».
«Тобто вони самі себе дискредитували. Оскільки багато (як дані суб'єкти) часто, на жаль, вважають себе недооціненими, всі вони, щоб компенсувати психологічну незатишність, придумали собі образ ворога. Вони звинувачують у своїй невдачі того, хто дав їм можливість стати більшими. Цей психологічний феномен дуже притаманний Україні. Сам винен, але буквально згораєш від ненависті до того, хто тебе дістав із небуття та зробив кимось…» — каже політик.
За його словами, нові політичні союзи, які протистоять президентові, не мають політичного майбутнього.
«Вся ця група ситуативних союзників пропонує не конструктивну творчу альтернативу, а традиційну компроматну. Те, що робив у 2019 році Порошенко. А компроматна історія працює на дуже низькому відсотку — до 10−15 відсотків сукупно. Тобто. абсолютно не злітна історія. Тим не менш, компромат як основа політики — це величезне зло. І нам слід вирішувати проблему компроматного медійного простору, як її вирішили Сполучені Штати, Британія чи Європейський союз (якщо журналіст плодить фейки, то втрачає можливість залишатися у професії та його засіб масової інформації виплачуватиме великі компенсації за їхню публікацію). Так ось, ця група не зможе побудувати серйозну кампанію і зайти з великими цифрами кудись у орган, що обирається. Хоча, на жаль, частина суспільства досі купує компроматний тип політики та віддає перевагу негативізму як ключовому двигуну прогресу. Через це Україна посідає низькі рядки у глобальному рейтингу конкуренції. Нам бажано зрозуміти, що фундаментально вірити тим, хто є компроматитом, не можна. Тому я вкрай скептично ставлюся до перспектив і „братства дня народження Шустера“, та інших подібних ситуативних союзів. Це короткі стратегії. Втім, у нас практично всі партії живуть за короткими компроматними стратегіями», — вважає Подоляк.
Раніше про прорахунки та перемоги команди президента Зеленського у зовнішній політиці та у відносинах з Росією «ФАКТАМ» розповів колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін.
Фото з сайту president.gov.ua
