Сьогодні Станіслав Миколайович Гаврільєв — перший заступник командира — начальник штабу зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 17-ї Полтавської бригади НГУ, але до великої війни він був там, де формуються майбутні покоління.
30 років педагогічної праці, половина з яких — на посаді директора. Як вчитель фізики чітко усвідомлював: усе в світі підпорядковане законам, а кожна дія має результат. Колись навчав дітей не боятися складних задач, а тепер навчає підлеглих діяти злагоджено та впевнено.
Він присвятив чимало часу військово-патріотичному гарту юнацтва, і це не було формальністю, а справжньою школою характеру. Олімпіади, конкурси МАН, польові вишколи допомагали не просто передавати знання, а вчити молодь відповідальності та вмінню тримати удар. Сьогодні ці принципи стали основою його шляху в однострої.
Військовий досвід минулих років (строкова служба на полігоні Капустін Яр та військова кафедра) довгий час здавався лише рядком у біографії. Сьогодні ж ці знання стали життєво необхідним фундаментом. Іронія долі: зараз доводиться протидіяти загрозам, що летять саме з того напрямку де колись проходила служба.
У перші дні вторгнення не чекав запрошення — прийшов до ТЦК. Шлях до війська проліг через коротку паузу в цивільній сфері, але внутрішня готовність залишалася непорушною. У 2024 році він став частиною 17-ї Полтавської бригади. Родина сприйняла вибір із гідністю, адже син на той час уже боронив країну.
Адаптація пройшла блискавично: вміння згуртовувати колектив — навичка, що працює в будь-яких умовах. Змінивши кабінет на командний пункт, він продовжує так само відчувати людей: за тишею розпізнає втому, а за стриманістю — приховану тривогу.
Для командира кожен боєць — це передусім особистість, а життєве кредо: «Твоя справа говорить за тебе». Нині його головне покликання — тримати небо над Україною. Тим же, хто лише обирає майбутнє, офіцер нагадує: «Не шукайте долю в далеких краях. Вона — тут, на рідній землі, у власному домі, поруч із рідними людьми».
17 Полтавська бригада НГУ «РЕЙД»
