Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…
У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.
— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою. Мені подобається «малювати» нитками. Політ моєї фантазії необмежений. Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну. Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах». Гори — це неймовірна краса. Вони прекрасні в будь-яку пору року. А особливо — весною. Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах. Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю. Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще.
— Гарно!
— А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі». Він зітканий із барв української землі. Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі. Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав. Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя. За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок. Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім. У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією. Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.
— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів?
— Краса та незвичайність завжди приваблюють. Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів. І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками. Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно. Гобелени завжди були популярними у світі. Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво». Однак все змінюється. У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант. До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.
- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?
— «Там, де чекають ластівки». У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей. Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.
Все починається з цих соняшників. Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки. Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися. А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць. Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають. У небі — ластівки. Це не просто пташки. Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії. Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре». Цей гобелен більше ніж просто декор. Він про щось таке рідне і тепле. Він про спогад, який зігріває серце. Для мене цей гобелен особливо рідний. Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.
— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?
— Не боятися починати. Майстерність прийде з часом. А от бажання спробувати — це першочергове. Починайте з однотонного полотна. Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше. Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки. І все обов'язково вдасться.
— Що таке, на вашу думку, талант?
— Найголовніший талант людини — бути людиною. А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора. Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.
— Чи траплялись у вашій творчості дива?
— Один із моїх гобеленів мені наснився. І я виткала його таким, яким побачила уві сні. А потім … сталося диво. Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені. До того у тому місці я не бувала!
— Неймовірно…
— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт. Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата. Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.
— Як доглядати за гобеленами?
— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі. Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити. Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши. Після висихання можете розпарити праскою. Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.
— Що вас надихає у творчості?
— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе. Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці. Мене надихає краса села та лісу. Саме тому я створюю пейзажні гобелени. Це моя стихія і водночас моє натхнення.
Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння.
Читайте також: «Мої квіти з холодного фарфору часто приймають за справжні», — майстриня Вікторія Міщенко
Фото з альбому Тетяни Голіней
