Віталій, на псевдо Полтава, служить у Національній гвардії України ще до початку повномасштабного вторгнення. Починав як солдат, поступово проходив усі щаблі військової служби та зрештою отримав офіцерське звання.
У 2023 році Віталія направили на Запорізький напрямок. Основне його завдання — організація безперебійного постачання боєприпасів, снарядів і зброї для гвардійців, які відбивали штурми ворога. «Підрозділ має завжди бути забезпечений всім необхідним. Якщо не вистачає боєприпасів — це слабке місце, яким одразу скористається противник. Потрібно було контролювати постачання, щоб у потрібний момент кожен боєць мав чим вести бій», — пояснює Полтава.
Координація логістики відбувалася в умовах постійної небезпеки. Ворог регулярно обстрілював маршрути постачання, а техніка була однією з головних цілей. Потрібно було ретельно продумувати кожне перевезення. «Машина з боєприпасами — це не просто транспорт, а ключовий елемент бою. Якщо вона не доїде — підрозділ залишиться без боєкомплекту. Тому планування, швидкість і безпека — три головні чинники», — розповідає він.
Віталій також займався контролем справності зброї. Він організовував її обслуговування, розподіл та списання пошкодженого майна. «Якщо зброя виходить з ладу в бою — це вже не зброя, а проблема. Кожен автомат, кулемет, гранатомет мав бути справним. Ми ремонтували, змінювали, перевіряли, щоб усе працювало, коли це потрібно», — додає гвардієць.
У 2024 році Віталія відправили на Харківський напрямок. Спочатку він командував взводом, але через деякий час, після поранення командира роти, взяв на себе керівництво всім підрозділом.
«Після трьох місяців запропонували повернутися додому на відновлення. Але я не бачив у цьому сенсу. Підрозділ залишався в зоні бойових дій, обстановка була складною. Залишати їх, коли вони щодня виконують завдання, — неправильно. Ми пройшли цей шлях разом, і моя відповідальність — бути з ними до кінця ще однієї ротації», — пояснює Полтава своє рішення. Під його командуванням рота виконувала завдання з оборони, патрулювання та штурмових дій спільно з іншими підрозділами Сил оборони України.
З кожним тижнем бої ставали дедалі інтенсивнішими. Ворог застосовував артилерію, КАБи, дрони-камікадзе. Одного разу, після прибуття на позиції, підрозділ потрапив під штурм противника.
«Ще й години не минуло, як почався обстріл. Спочатку міномети, потім авіація, а за нею — піхота. Ми трималися. Є поранені. Відступати нікуди. Ми втримали позицію, хоч противник не припиняв спроб нас вибити декілька годин», — згадує офіцер.
Підрозділ Віталія постійно знаходився під вогневим впливом, що ускладнювало логістику та пересування. «Переміщення ставали ще небезпечнішими. FPV-дрони та авіація ворога контролюють кожен рух. Навіть евакуація поранених — ризик. Доводилося швидко приймати рішення — де пройти, як замаскувати техніку, коли краще перечекати», — розповідає гвардієць.
Зараз Віталій тиждень як повернувся з Харківського напрямку: «Є можливість оцінити досвід, проаналізувати помилки, скоригувати роботу підрозділу. Але часу на це небагато — скоро знову повернемося до виконання завдань. Підрозділ має залишатися боєздатним, і це моя зона відповідальності».
Попереду — нові виклики, нові завдання, нові операції. Віталій готовий повернутися до роботи.
17-та Полтавська бригада НГУ
