Здавалося, тема закрита. Через два місяці безжальної та беззмістовної боротьби між слугами народу депутатом міської ради стала Марина Пілатова, помічниця Дмитра Нальотова та член нашої команди. Відтоді пройшло три тижні, пристрасті та емоції мали вгамуватися, а робота — початися.
І я б ніколи у житті не написав цю публікацію, хоча б для того, щоб не травмувати психіку самого В’ячеслава Тютюнника (який, здається, досі не розуміє, як ним скористалися) та окремих членів його команди. Немає жодного сенсу ворушити минуле, продовжувати вбивати клин в і без того хитку конструкцію, витрачати ресурси на протистояння замість консолідованої та результативної роботи після виборів.
Але декілька днів назад в нашу адресу пролунали чергові звинувачення та питання. Тому ми просто змушені на них відповісти, і користуючись нагодою — розставити крапки на «і».
Чому виник квотний принцип?
Розуміючи, що партія із найвищим рейтингом перед місцевими виборами є цікавим та бажаним десертом для місцевих еліт, партійне керівництво вирішило застосувати систему квот. Охочих балотуватися було значно більше, ніж місць у списках.
Водночас партія мусила:
а) зберегти лояльність народних депутатів. Верхова Рада має голосувати закони;
б) отримати ресурси для виборчих кампаній на місцях.
В ідеальному світі депутати фракції голосують всі, як один, не мають власних амбіцій та інтересів, мають прилад для виміру кожного документу за шкалою зрада/перемога та міряють ним кожен закон. Місцеві штаби фінансуються повітрям та обирають на конкурсах найрозумніших і красивих кандидатів до місцевих рад.
Реальний світ дещо складніший.
Тому було прийняте рішення формувати список за принципом 50/50 — половина списків на відповідних територіях формують депутати-мажоритарники «Слуги Народу» зі своїх команд, половина — місцеві штаби. У Полтаві історично склалося так, що два народних депутати Нальотов і Боблях мали сформувати половину списку, інша половина — команда Сергія Іващенка, який був визначений кандидатом на посаду міського голови. Таким чином начебто і вовки ситі, й команда ціла.
Правила були відомі як мінімум пів року до виборів, і обидві команди про них добре знали. Все просто: не подобаються правила — не грай у гру. Висування кандидата на посаду міського голови потребувало підтримку усіх сторін процесу, і до офіційного проголошення Сергія Іващенка (як кандидата на посаду полтавського міського голови) в команді панували любов, дружба та взаємоповага. Але після проголошення лінія поведінки кандидата суттєво змінилася і виборчі кампанії частин команд Нальотова, Бобляха та Іващенка проводили практично незалежно та без жодної координації.
Залишу виборчий процес і багато питань, які виникали по ходу, за дужками, адже прийшлося б писати не матеріал, а цілу книгу. Скажу лише, що на всіх округах було відомо, хто проходить, уже станом на 6 ранку у день після виборів. Окрім одного — 6-го округу. Там була відома кількість голосів, що набрав В’ячеслав Тютюнник (391), але не відома загальна виборча квота (вона рахується, коли відомі цифри з усіх дільниць міста). Тому у разі, якщо 25% квоти буде менше, ніж 391 (відповідно квота 1564 та менше) — депутатам стає Тютюнник. Якщо квота більше, ніж 1564 — депутатом стає перший номер у територіальному списку Марина Пілатова.
Тому за цієї ситуацією ми пильнували і стежили дуже ретельно. Як показала практика, не марно. Буквально через пару днів, отримавши дані всіх дільниць, ми зрозуміли, що Тютюнник трохи не дотягнув, тому можуть бути різні провокації та змінені результати виборів на дільниці. Тим паче, що команда, в інтересах якої могли відбутися зміни, називала себе Командою Змін.
Розуміючи, що єдиний спосіб протягти Тютюнника — занизити виборчу квоту, Команда Змін спробувала прийняти первинний протокол замість уточненого. Інновація цих виборів — можливість проголосувати за конкретного кандидата (вписати персональний номер) від партії або тільки за партію. Деякі дільничні комісії помилково рахували суму голосів кандидатів від партії як суму голосів за партію загалом. Але були ще й такі, які голосували тільки за партію, не вписавши номер у списку за жодного кандидата. Таких було у середньому 20-30%, тому неправильно заповнені протоколи відправляли на уточнення.
На цій дільниці сталося така, рядова ситуація, але коли ДВК привезла уточнений протокол, представники Команди Змін почали вимагати прийняти первинний (там було на 20% менше голосів, це впливало на квоту). Ми були проти такого ходу подій, оскільки це порушення Закону, тому не дали комісії зробити усвідомлену (хоч і таку солодку для когось) помилку. Зрозумівши, що тут не «проканало», опоненти почали вимагати перерахунок, сподіваючись нарахувати ще один-два голоси для свого кандидата, паралельно звинувативши у фальсифікаціях (далі це стане необхідним компонентом всіх наступних серій) увесь навколишній світ. «Внаслідок брутальних маніпуляцій, через процедуру уточнення протоколу, внесено суттєві зміни до підсумкового протоколу ДВК № 531261». По факту — перерахунок бажаних результатів не дав, всі дані зійшлися з уточненим протоколом. Що стало передумовою для зникнення мішку.
Що таке виборча квота ? Це сума всіх голосів партій, поділена на кількість вільних мандатів. У Полтавську міську раду пройшло 7 партій, тому вільних місць — 35 (42 мінус 7 перших номерів у партійних списках). На той момент уже було чітко відомо, скільки голосів набрала Марина Пілатова (211), скільки голосів набрав В’ячеслав Тютюнник (391) та приблизна квота. Що, стати депутатом, Тютюннику потрібно було подолати прохідний бар’єр, не менше ніж 25% від виборчої квоти. Тому потрібна їм квота мала бути не більше 1564 голоси. Вона була трохи більше, тому треба було щось робити.
Тобто задачу у штабу Тютюнника була чітка — зменшити кількість голосів. При чому, немає різниці — на окрузі № 6, де балотувались Тютюнник і Пілатова, чи взагалі на будь-якій дільниці міста. Ми розуміли, з ким маємо справу, тому слідкували абсолютно та ретельно. І тут якимось чарівним чином при повторному перерахунку 236-ї дільниці у Шевченківської ТВК з’ясовується, що мішок із бюлетенями виборів до Полтавської міської ради знаходиться не у приміщенні Шевченківської ТВК (де повинен був бути), а у Полтавській міській. Натомість мішок виборів до Полтавської районної ради (який мав бути на міській) — у Шевченківській районній.
Основний принцип, закладений у Виборчий Кодекс — захист прав виборців. Більшість норм, статей, механізмів, що закладені у Закон, написані саме із цією метою. І здавалося б, ситуація проста, як партія Сергія Капліна — просто по акту передайте мішок до Шевченківської та порахуйте бюлетені (до речі, саме так в результаті зобов’язав їх зробити суд і ЦВК) — але ніт. Все не так просто, адже ̶А̶н̶н̶у̶ш̶к̶а̶ ̶у̶ж̶е̶ ̶р̶а̶з̶л̶и̶л̶а̶ ̶м̶а̶с̶л̶о̶ технологи Тютюнника вже порахували квоту і домовились с головою комісії Аллою Назаренко, що ці голоси просто «похерять».
Тому, посилаючись на «незрозумілу процедуру передачі», міська комісія замість того, щоб хоча б звернутися до ЦВК із питанням «Що робити?» — вирішує не віддавати мішок. Шевченківська комісія рахує мішок виборів до Полтавської районної ради (перший перерахунок), куди помилково потрапили 4 бюлетені міської ради за Народний Рух України. Всього на дільниці замість 657 голосів стає 4. Проходить Тютюнник.
Не бажаючи миритися з таким станом справ, ми подаємо до суду. Перший позов (перший суд) відхилено, тому що вирішили, що я не є суб’єктом виборчого процесу, тому паралельно подає позов кандидат Віталій Сьомік. Програємо першу інстанція, виграємо другу (такий алгоритм буде протягом всієї історії). Харківський апеляційний адміністративний суд каже — перерахувати. Навіть дитині зрозуміло, що треба повернути мішок та порахувати все.
Проте члени команди Тютюнника-Іващенка трактують рішення по-своєму (треба занизити квоту), та вводять в оману комісію із пропозицією ще раз так само перерахувати той самий мішок, із міської ТВК мішок не привозити. Член міської ТВК киянин Богдан Василюк, який начебто орієнтується у виборчому процесі, пропонує всі бюлетені виборів до Полтавської районної ради внести до графи «такі, що не підлягають урахуванню», а на виборах до міської ради залишити 4 бюлетені. Що врешті й було зроблено.
Проходить Тютюнник.
Не бажаючи миритися із таким станом справ, ми подаємо до суду. Програємо першу інстанція, виграємо другу (четвертий та п’ятий суд). На цей раз у рішенні прописано чітко — передати мішок із міської комісії до районної комісії та врахувати. Дивним чином, у той же день відбувається заміна у складі Шевченківської ТВК, і членом комісії від Слуги Народу стає такий собі Микола Черічкін. Далі стане відоме що це аферист всеукраїнського масштабу, який протягом 20-и останніх років займається фальсифікаціями та зривом виборів на всій Україні. Його, а також декількох його прибічників, штаб Тютюнника-Іващенка привіз спеціально для вирішення питання із Тютюнником.
Черічкін відомий у вузьких колах на всю Україну, зокрема зривом виборів у Луганській, Харківській, Донецькій та інших областях. Останньою пригодою (перед Полтавою) стала спроба зірвати вибори у Слов’янську, але там вже знали, хто до них приїхав, і його відразу вигнали із комісії. Коли в ЦВК дізнались що до нас приїхав ̶р̶е̶в̶і̶з̶о̶р̶, Чернічкін, то зрозуміли, що ситуація серйозна і стали приділяти Полтаві особливо увагу — написавши листа із проханням прибрати його зі складу комісії.
Швидко знаходиться спосіб передачі мішка (просто по акту передачі). Але у вирішальний момент на арену виходить Микола Чернічкін, який під бурхливі овації представників команди Тютюнника-Іващенка під час перерахунку НЕ ВРАХОВУЄ 171 бюлетень (треба занизити квоту) по причині того, що на бюлетенях не вписані ручкою номери дільниць. На аргументи, що на цих бюлетенях наявні печатки із вказаним номером ДВК, і що виключно відсутність печатки є причиною не врахування, не реагує ані Черничкін, ані комісія.
Тут варто зазначити, що порушення Виборчого кодексу мають два принципово різні функції. Є порушення технічні, а є критичні. Технічними вважають порушення більше процедурні, а ось критичні порушення можуть бути підставою для скасування окремих бюлетенів або ж виборів на дільниці взагалі. Вони показують порушення виборчого процесу ПО СУТІ, їх існує вичерпний перелік (до 10) і їх наявність може свідчити про значні фальсифікації або неможливість встановлення результатів. Наприклад, дві та більше позначки у бюлетені (неможливо визначати за кого голос), кількість бюлетенів у скриньці не збігається і кількістю відривних талонів більше ніж на 10% (захист від «вбросу») та декілька інших. Кожна із них норм несе у собі сенс захисту від конкретної дії, що може значно спаплюжити результат.
Порушення технічні — формальні, їх навіть більш коректно назвати недоліками. Наприклад, неналежно заповнена документація, або факт голосування поза межами кабінки та дуже багато інших. У разі таких випадків просто складається акт.
У реальності, якби за кожне формальне порушення можна було скасовувати результати — даю гарантію, вибори не відбулися б на жодній з дільниць. Цим можна було б маніпулювати в інтересах окремих сил, і результати всіх виборів залежали б ВИКЛЮЧНО від того, хто формує комісії. Склад комісій складається не із надкомпетентних юристів, а зі звичайних людей, для яких це додатковий заробіток. І значним кроком було б, якщо члени ДВК хоча б прочитали один раз виборчий кодекс. Не кажучи вже про знання на пам’ять чи практичне застосування.
Отже, пан Черничкін за формальною ознакою не зарахував 171 абсолютно законних бюлетенів. Проходить Тютюнник.
Звичайно, такі дії знову були оскаржено у суді й на диво, навіть суд першої й другої інстанції (шостий та сьомий суд) скасував протокол та зобов’язав перерахувати знову.
На той момент ми зрозуміли, що ситуація буде повторюватись нескінченно, якщо не замінити членів комісії від Слуги Народу у Полтавській міській та Шевченківській ТВК (на початку ми також подавали туди своїх представників, але штаб Іващенка без жодних пояснень, з формулюванням «я так вирішив» від одного з головних технологів, їх змінив) оскільки вони готові йти на будь-які порушення Закону в інтересах потрібного кандидата. Тому, показавши факти маніпуляцій керівництву партії, ми з великим опором замінили всіх членів від СН професійними юристами. Замінили також Черничкіна.
Чому відбулася ситуація з архівом? Тут все дуже просто. За Законом, постанова (наприклад про заміну членів нижчьої за рангом комісії) набирає чинності у момент прийняття. Не у момент публікації, не у момент прийняття присяги новими членами, а саме відразу після того, як вона є прийнятою, тобто рішення набрало більшість голосів методом підняття руки.
Розуміючи, що більшість у комісіях втрачена, і маніпулювати стає складнішим, члени Шевченківської ТВК, які діяли в інтересах Тютюнника, на чолі із вже позбавленої повноважень головою ТВК Оленою Праведнюк спробували провести перерахунок старим, нелегітимним складом. Користуючись загальним невіглаством щодо виборчого законодавства, вони планували знову провести черговий незаконний перерахунок. Подання щодо заміни членів ТВК датувалося 4-м грудня, перерахунок планувався на 7 грудня. Члени комісії Чернічкін і Черниш (а також декілька членів ТВК від інших партій, а на голову комісії Праведнюк вже лежала заміна в міській ТВК), на момент спроби перерахунку не мали повноважень, проте намагалися зайти до архіву і здійснювати перерахунок.
У понеділок, 7 грудня, керівниця архіву повідомила комісії, що сьогодні в приміщені архіву можуть бути перебої з електропостачанням (письмово). Архів — це режимний об’єкт, вся робота в архіві має проходити у режимі відеозапису, тому сьогодні робити перерахунок не можливо технічно. Нащо представники штабу Тютюнника-Іващенка почали погрожувати голові архіву, вимагаючи відкрити для них двері.
Оскільки попередньо ми узгоджували час і місце проведення перерахунку, голова архіву подзвонила мені, а я — Дмитру Нальотову. Останній приїхав до архіву заспокоїти керівницю, оскільки вона звичайна працівниця державної установи, не звикла до таких перипетій та випадів у свою сторону. Паралельно ми зібрали кандидатів у депутати від нашої команди. Один із кандидатів — Вадим Додатко, керівник спортивного клубу Молода Гордість. На момент подій у них проходило тренування, тому разом із собою він взяв одноклубників на випадок силового варіанту проникнення, одночасно зважаючи на той факт, що під час кожного попереднього перерахунку штаб Тютюнника-Іващенка брав із собою за кампанію 20-30 хлопців спортивної статури. Пізніше їх назвуть «боксерами Нальотова».
У той день підрахунок не відбувся.
Через два дні в архіві був проведений перерахунок голосів. Нова голова Шевченківської ТВК, адвокатка Ірина Висота у прямому ефірі здійснила перерахунок за порядком Виборчого кодексу. За результатами перерахунку були зараховані всі бюлетені, що не мали ознак віднесення до графи «недійсні». Після перерахунку за деякими формальними причинами вже штаб Тютюнника-Іващенка, а саме спостерігач від ГО Олександра Біленького — Андрій Шугов подав позов до суду. У ньому, за деякими формальними порушеннями (наприклад відсутність контрольних листів, витягу голосуючих «на дома»), опоненти подають вимогу скасувати протоколи та фактично визнати вибори на дільниці недійсними взагалі. Полтавський окружний адміністративний суд в особі судді Чеснакової задовільнив цей позов (восьмий суд). А тепер пару слів, чого міг коштувати цей прецедент.
Контрольні листи — це листи що знаходяться у виборчій урні під час голосування. На них розписуються члени ДВК, він кладеться в урну, після цього урна опечатується. Щодо відсутності контрольних листів під час відкриття виборчої скриньки — норма дійсно існує (за сенсом — це захист від підміни урни), і у разі такого випадку дійсно можна скасувати результати в цілому по ДВК. Але! Дослівно стаття 120 ВК у частині 20 звучить так:
У разі відсутності у виборчій скриньці контрольного листа дільнична виборча комісія складає у порядку, встановленому цією статтею, акт про відсутність у скриньці контрольного листа, в якому зазначає кількість виборчих бюлетенів, що знаходяться у скриньці. Такі виборчі бюлетені вважаються такими, що не підлягають врахуванню при встановленні загальної кількості виборців, які взяли участь у голосуванні, та при підрахунку голосів виборців.
Ключове — у виборчій скриньці. Тобто ця норма діє лише безпосередньо на ДВК, при повторному перерахунку виборчих скриньок вже немає, є мішки із бюлетенями. Отже, логічно і законно — ця норма діє лише при першому підрахунку. Але полтавський суд вирішив, що і при перерахунку. Що це означає?
На виборчих дільницях проходить одночасно 5 видів виборів: до обласної, районної в області, міської, районної у місті рад та виборів міського голови. Стоять скриньки (урни), у них лежать контрольні листи. Після підрахунку, складаються протоколи, бюлетені пакуються у відповідні мішки (5 видів виборів = 5 мішків). Контрольні листи пакуються у пакет «Предмети». Закон не регулює, куди класти цей пакет (знову ж таки, тому що після підрахунку вони втрачають свою функцію). Тобто мішків 5, пакет — 1. Куди його класти? Зазвичай, кладуть у перший ліпший. Тобто у 4 із 5, у 80% мішків контрольні листи — відсутні. А за логікою команди Тютюнника-Іващенка та Полтавського адміністративного суду, всі бюлетені у мішку із відсутніми контрольними листами — не враховуються.
Тому на практиці можна анулювати результати до виборів 80% всіх виборів на дільниці, а попередньо домовившись із комісіями (абсолютно без порушення Закону), про те, що листи кладуться у мішок із, наприклад, виборів до районних рад — усі 100 відсотків. Отримавши ВСЬОГО-НА-ВСЬОГО дані паралельного підрахунку та людину у ТВК, розумієш, де у тебе найгірші результати — 5, 10, 20 або більше виборчих дільниць, — просто відправляєш їх на перерахунок (формальних причин завжди вистачає). На перерахунку — у мішках листів немає. Всі бюлетені не рахується. Перемагаєш.
Це рішення, яке після вступу у силу стає судовою практикою (і на нього можна посилатися) — фактично змінювало всю виборчу систему України. Це розуміли всі учасники, і свідомо заради мандату Тютюнника йшли на це. Але за нашим позовом, Харківський апеляційний адміністративний суд його скасував (дев’ятий суд). Дані останнього перерахунку — законні. Проходить Пілатова.
Цю ситуації я детально описував у фейсбуці. Оскільки дані по дільниці пораховані, затверджені, формально залишалося прийняти протокол по 5-му округу та протокол виборів до Полтавської міської ради загалом. Це чисто формальна процедура, оскільки всі дані вже є, їх треба просто звести до купи та структурувати. Зазвичай це робить IT-шник територіальної виборчої комісії (ТВК), паралельно перевіряючи їх у спеціальній програмі, яка автоматично зводить все до купи та аналізує на наявність технічних помилок або розбіжностей. Це як бухгалтерський облік: якщо десь «не б’ється», не зійдеться у іншому місці. Все має бути збалансовано.
Коли протокол був сформульований, залишилося його просто роздрукувати та підписати. Звісно, коли вже всі дані перевірені, все зійшлося, його роздрукували, проголосували та підписали. Ви ж не перевіряєте кожне слово у файлі на робочому комп’ютері, кожний раз коли його друкуєте? (тому що ви його вже один раз повністю перевірили). І саме в цей час було (як ми думаємо, у віддаленому доступі) змінено дані, за якими знову проходив Тютюнник.
Як так було зроблено? На одній дільниці (нагадаю, увесь сир-бор проходив на 236-й), а саме на 241-й, у файлі комп’ютера були змінені результати виборів. Розуміючі, що старі дільниці навряд будуть перевіряти. Просто, тупо, виключно у файлі, не дивлячись на те, що існують протоколи із мокрими печатками із цієї дільниці. Були відмінусовані 80 голосів від результату партії За Майбутнє та по 10-15 голосів перекинуті у партії, що не подолали 5% бар’єр (Довіра, Пропозиція, Народний Рух та інші). Це зменшило квоту на мінімально необхідну для Тютюнника величину (ми пам’ятаємо, що Тютюннику потрібно зменшувати квоту), але не вплинуло за загальний баланс (там — 80, тут +80), тому що загальна кількість проголосувавших не змінилася. Інші цифри «не попливли», зменшилась тільки квота і результат За Майбутнє). Це практично не можливо було ідентифікувати, але ми змогли.
А план опонента був наступний, вони публічно вдають що ми перемогли, міська комісія в особі Алли Назаренко зачитує (треба саме зачитати, не потрібно навіть голосувати) сфальсифікований протокол, ми розуміємо що відбулося занадто пізно. Для втілення їх плану потрібно було ЛИШЕ відкрити засідання комісії із потрібним порядком денним. На щастя тоді засідання комісії не відбулось, адже це б завело б процес оголошення результатів виборів у ще один юридичний тупик, і затягнуло б знову на невизначений час.
Далі продовжувався двотижневий перфоманс із виключенням світла у міській раді, чотирьох судових позовів із боку штабу Тютюнника-Іващенка (десятий, одинадцятий, дванадцятий та тринадцятий суди) — які були відхилені в апеляціях, стабільних кількох десятках представників партій Рідне Місто, Слуга Народу (частина) та Свободи (вам, хлопці, особливий привіт), що тиснули на комісію (спочатку оголосити, а потім не оголошувати результатів), мінування міської ради, перепалок у соціальних мережах, викликів поліції.
На наступних засіданнях Полтавська міська комісія згідно статі 256 ВК перебрала на себе повноваження складання протоколу по 5-му округу (старий сфальсифікований був вже проголосований), і встановила врешті решт результати виборів. В’ячеславу Тютюннику не вистачило (і це справді так) одного голосу. Депутатом стала Марина Пілатова.
Щоб захистити законно отриманий, нехай і в специфічному розумінні деяких особистостей «несправедливий» мандат (Тютюнник справді набрав більше голосів, ніж Пілатова, але не подолав квоту), знадобилося два місяці безперервної роботи штабу, 14 судів, десятки безсонних ночей, сотні консультацій, адвокат міжнародного рівня, комунікація із центральним крилом партії та багато іншого. Але, якщо ми будемо керуватися питання особистого розуміння справедливості (яке кожен трактує по-своєму), плюючи на Закон, на що перетвориться наша і так не дуже правова держава? Особливо дивно, що так мислять люди, які на кожному кроці із приводом та без приводу транслюють протилежне.
Якщо навіть після прочитаного у читача можуть виникати питання щодо того, хто тут нападав, а хто — захищався, можу навести три беззаперечні факти, які свідчать про те що Пілатова мала отримати мандат із самого початку, а саме Тютюнника намагалися «протягти», як полюбляють писати наші місцеві журналісти.
1. На стороні опонента діяли професійні немісцеві провокатори та фальсифікатори. Микола Чернічкін (мешканець Харкова), Богдан Василюк (мешканець Києва), Костянтин Рябцев (мешканець Донецька) та інші. З нашої ж сторони участь брали лише виключно місцеві представники команди Нальотова, переважно кандидати у депутати та адвокат із Харкова.
2. Дані фінального протоколу на 99% збіглися із даними першого протоколу, який був складений у ніч виборів. Звичайною дільничною комісією зі звичайних людей, які не знали ані квоту, ані хто такі Чернічкін та Пілатова. Які діяли просто по Закону та хотіли закінчити вибори та піти додому.
3. Кількість людей, що проголосували (саме вона впливає на квоту) фінального протоколу на 99% зійшлася із кількістю людей, що проголосували у протоколах виборів до інших рад та виборів міського голови на ДВК 236 — а саме 657. Саме стільки людей взяли участь в виборах до обласної районної, районної в місті та виборах міського голови. Це зафіксовано у протоколах, не викликало питань, враховано та забуто.
Паралельно відповім на 3 найбільш резонансних запитання, які лунали під час цієї історії:
1. Чи «допомагав» нам Олександр Мамай? — Так, допомагав. У певний момент, приблизно через тиждень після виборів другого туру ми стали комунікувати із представниками За Майбутнє з приводу лояльних до них членів виборчих комісій. Вони запропонували нам допомогу в рамках Закону.
2. Чи ставили нам умови для такої допомоги? — Ні, не ставили. Це було основним фактором, чому така співпраця відбулася. Нас це здивувало, але це — факт.
3. Чи можна було цього уникнути? — Можна було б. Точкою неповернення на мою думку став вихід на сцену Черничкіна. Практично усі основні дійові особи штабу Іващенка у тому числі сам Іващенко були достатньо проінформовані про ситуацію у деталях. Ми не відмовляли у поясненнях нікому, хто звертався із такою потребою. Тому всі дії відбувалися із мовчазної згоди або повної підтримки осіб, що приймали рішення.
Наостанок, щодо закликів окремих осіб щодо купівлі місць у партійних списках. Тут взагалі абсурдно щось пояснювати. Якщо хтось був у партії півтора року, а хтось з’явився напередодні виборів, виникає логічне питання: Хто у кого що купляв?
Кожне процедурне твердження я можу підтвердити документально, якщо це стане цікавим. Можу сказати майже точно — такий виборчий кейс в Україні — унікальний. Два місяці щоденної боротьби за один мандат до місцевої ради, і більше унікальним його робить той факт, що боротьба, на жаль, відбувалася між представниками однієї партії, ще й партії влади — Слуги Народу. Але хто розпочав цю історію, хто в ній атакував своїх, а хто лише захищався, хто розвалив команду партії у Полтаві та поділив її на два табору — вирішуйте самі.
Олександр СКРИПАЙ
