Нинішній рік має непересічне значення для наукової спільноти України, оскільки цьогоріч виповнюється 115 років від дня народження великого полтавця Івана Микитовича Францевича (1905–1985)
Іван Францевич — український учений-матеріалознавець зі світовим ім’ям, член-кореспондента АН УРСР, доктор технічних наук, професор, засновник та перший директор Інституту проблем матеріалознавства, названого на його честь.
Народився майбутній науковець у 1905 році. У рідному місті він закінчив школу та розпочав трудову діяльність помічником слюсаря на Полтавському паровозоремонтному заводі (нині — ПАТ «Полтавський тепловозоремонтний завод»).
У 1924 році Іван Францевич переїздить з Полтави до Харкова — тодішньої столиці України та вступає до Харківського інституту народної освіти (нині — Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). У цьому освітньому закладі він в 1929 році закінчив одразу два факультети — хімічний та фізико-математичний.
Після завершення навчання молодий спеціаліст пов’язує свою наукову кар’єру з Українським науково-дослідним інститутом металів (УкрНДІмет) (нині — ДП «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь»). В УкрНДІметі Францевич працює в прокатній групі під керівництвом відомого фахівця у галузі прокатного виробництва, професора Михайла Вікторовича Врацького, а пізніше очолює рентгенографічну лабораторію.
Деякі науково-дослідні роботи (НДР), виконані за участю та під керівництвом Івана Францевича у період з 1931 по 1940 рік, входять до складу фонду УкрНДІмету, який зберігається в Центральному державному науково-технічному архіві України (ЦДНТА України).
Архівні документи висвітлюють подробиці проведення механічних випробувань різних марок сталей під дією високих та низьких температур, покращення фізико-хімічних властивостей прокатних виробів, розробку технічного проєкту рентгенівської лабораторії в системі Центральної лабораторії Новокраматорського машинобудівного заводу імені Й. В. Сталіна (нині — ПрАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», м. Краматорськ Донецької обл.) тощо.
Не поривав Іван Францевич зв’язків і зі своєю alma mater — Харківським університетом. Тут у 29-річному віці йому було присвоєно звання професора кафедри фізичної хімії та обрано членом-кореспондентом АН УРСР.
У 1939 році Іван Микитович отримує посаду заступника директора з наукової роботи новоствореного Інституту чорної металургії (ІЧМ) (нині — Інститут чорної металургії імені З. І. Некрасова НАН України), відділи якого розміщувалися у Києві, Харкові та Дніпропетровську (нині — Дніпро).
Реевакуація Академії наук УРСР та об’єднання у Києві всіх відділів ІЧМ стала приводом для переїзду ученого до столиці. В Києві Івану Микитовичу судилося зробити найбільш вагомі наукові дослідження та відкриття.
Перші роки його перебування у Києві висвітлюються, зокрема, у звітах про НДР Інституту чорної металургії за 1946–1951 роки, які зберігаються в ЦДНТА України.
З архівних документів дізнаємось про те, що Іван Францевич та фахівці очолюваного ним відділу спеціальних сплавів працювали над підвищенням корозійної стійкості та жаростійкості металів і сплавів, розробляли нові методи отримання порошкових сплавів, створювали ефективні способи захисту підземних конструкцій газопроводу Дашава — Київ від ґрунтової корозії й руйнування, підвищенням зносостійкості робочих елементів устаткування для буріння нафтовидобувних свердловин та низкою інших проблем.
Розробки учених ІЧМ мали величезне практичне значення. Так, впровадження методики катодного захисту газопроводу Дашава — Київ (до речі, проєктна документація даного об’єкту зберігається у ЦДНТА України) від корозії, яка виникає під дією блукаючих струмів сприяла тому, що за час своєї експлуатації він не мав корозійних пошкоджень. Системою електрозахисту, розробленою під керівництвом Францевича, оснащуються й інші газопроводи України, що дає можливість уникнути частих ремонтів та зберегти значні кошти.
Варто згадати, що поряд з Іваном Микитовичем працювала ціла плеяда видатних учених-металургів, зокрема М. В. Луговцов, З. І. Некрасов (доменне виробництво), М. М. Доброхотов (сталеплавильне виробництво), О. П. Чекмарьов (прокатне виробництво), К. Ф. Стародубов (термічна обробка).
Крім того, з архівних документів відомо, що під керівництвом ученого старшими науковими співробітниками працювали його дружина Тамара Фадеївна Францевич (Заблудовська) та Валентин Никифорович Єременко, який стояв біля витоків Інституту металокераміки і спеціальних сплавів (нині —Інститут проблем матеріалознавства імені І. М. Францевича НАН України).
Життя великого полтавчанина Івана Микитовича Францевича можна умовно поділити на три періоди — «полтавський», «харківський» та «київський». Кожен з цих періодів відіграв непересічну роль у житті ученого.
Полтава подарувала Україні і світу майбутнього ученого зі світовим ім’ям, саме тут він робив перші кроки у навчанні і трудовій діяльності. У Харкові розкрився його величезний дослідницький потенціал, були зроблені перші ґрунтовні дослідження. У Києві ж відбулося становлення та утвердження Івана Францевича в якості ученого зі світовим ім’ям, який зробив неоцінний внесок у становлення та розвиток матеріалознавства та порошкової металургії.
Документи ЦДНТА України є цінним джерелом інформації про «харківський» та «київський» періоди у науковій діяльності ученого. Звіти про НДР розкривають подробиці ходу досліджень та результатів, містять фотографії та кресленики, які наочно демонструють зовнішній вигляд схарактеризованих у тексті документу розробок, а також зберігають на своїх сторінках автографи Івана Микитовича.
Дмитро ОЖИГАНОВ, науковий співробітник відділу використання інформації документів ЦДНТА України
