На Волині простилися ще з одним героєм, який боронив Україну. Олександр Козак дуже хотів повернутися додому — туди, де кажуть, лікують навіть стіни. Та, на превеликий жаль, довгі місяці надії завершилися непоправним горем. Серце воїна зупинилося через важке поранення, отримане в червні цього року, коли він потрапив у епіцентр вибуху у навчальному центрі, повідомляє Ковельська міська рада.
«Олександр здобув фах техніка-технолога у місцевому машинобудівному технікумі. Після строкової військової служби, яку проходив у Яворові на Львівщині, повернувся до рідного міста. Тут одружився з Вікторією. Разом вони виховували її доньку Катерину, якій тоді було лише три роки. Понад двадцять років займався підприємницькою діяльністю. У різні періоди життя змінював роботу, бував на заробітках. Останнім часом Олександр разом із дружиною працювали у закладі дошкільної освіти № 12», — йдеться у повідомленні.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, він, попри проблеми зі здоров’ям, казав, що як прийде час — стане на захист України.
«У грудні минулого року Олександра мобілізували. Спершу служив на Ковельщині, а вже у лютому був переведений до 37-ї окремої бригади морської піхоти та направлений на Херсонщину. Там у складі військової частини А4635 стрілець-снайпер виконував завдання, пов’язані з переправою техніки до лінії фронту. Олександр був людиною доброї душі — спокійним, уважним до рідних і друзів. Цінував тишу, знаходив розраду в книгах. Під час телефонних розмов із близькими ніколи не нарікав на військові будні», — розповіли земляки воїна.
У травні захисника відправили на навчання. Саме там, 4 червня, ворог цинічно вдарив балістичними ракетами по навчальному центру, де наші воїни проходили бойову підготовку.
«Олександр зазнав надзвичайно тяжких поранень хребта та внутрішніх органів, — повідомимли у міськраді. — Почалося тривале лікування у медичних закладах Полтави, Львова, Чернівців, Ковеля. Олександр усвідомлював, що вже ніколи не зможе стати на ноги, проте не втрачав віри. Залишався оптимістом, будував плани на майбутнє: мріяв облаштувати майстерню, зайнятися реставрацією старих металевих речей. Уже навіть придбав необхідне обладнання через інтернет і відправив додому. Та наслідки війни виявилися сильнішими за медицину. 2 листопада в одній із львівських лікарень Олександр помер».
Олександрові Козаку було 53 роки. Поховали бійця на Алеї Героїв міського кладовища.
Раніше у Гайсині попрощалися з 27-річним героєм Олександром Личманюком, солдатом 59-ї бригади на позивний «Папай».
