— Навіть подумати не могла, що боятимусь відпустити дитину на вулицю у рідному селі, де всі один одного добре знають. Та довелось піти на таке, — розповідає «ФАКТАМ» Олена Левицька. - Так сталось, що дочка Люба народилась з рідкісною хворобою — фенілкетонурією. Це затримка розвитку. На жаль, вилікувати дочку я вже ніколи не зможу. Крім того, їй не можна вживати білок, тому вона дотримується спеціальної дієти. У свої 24 роки Люба виглядає, як десятирічна дитина. Інтелектуальні здібності — як у трирічної дитини. Говорити не може, тільки «агукає», наївна, легко йде на контакт. Люба дивиться мультфільми та грається ляльками. Що таке злість чи страх, вона не знала до інциденту, який трапився з нею наприкінці лютого 2019 року.
Я саме повернулась з Києва, адже працюю там, аби після розлучення прогодувати себе та дитину. Зазвичай вихованням Люби займались бабусі та колишній чоловік. Того ранку я поїхала до райцентра Козятин, щоб купити ліки та продукти. Донька попросилась на вулицю, вона там часто бувала, люди її не чіпали ніколи. Коли через годину я повернулась, то дочки ніде не було: ні вдома, ні у родичів. Спочатку шукали Любу самостійно, потім долучились односельці. Один з них згадав, що бачив, як мою дочку повів за собою сусід — 80-річний Іван С. Його хата за двісті метрів від нашої, на іншій вулиці є ще одна закинута хата, яка теж йому належить. В якусь мить я почула несамовитий крик. Негайно викликала поліцію, правоохоронці приїхали досить швидко. Собака взяв слід і привів до тієї самої порожньої хати, зсередини вона була зачинена. Але шум і незрозумілі звуки свідчили про те, що там хтось є. Почали стукати, гукали, аби звідти вийшли. Але ніхто не реагував. В мене просто серце виривалось з грудей, адже я розуміла, що там моя беззахисна донечка і їй погано. Тільки через годину вмовлянь дід Іван відчинив двері та виштовхав мою Любу зі словами: «Забери своє чмо». Що я тоді відчула? Шок! Кинулася на кривдника із кулаками. Очікувала побачити в той момент якогось алкоголіка чи наркомана, але точно не Івана Петровича. Тим паче він гостював колись у нашій оселі, був на похоронах батька й знав про біду з Любою. І про те, що вона нікому не зможе пожалітись…
Коли Олена Левицька почала оглядати свою доньку, то не могла стримати свого відчаю.
— Штани дитини були одягнені задом наперед, стопи та коліна брудні, — згадує Олена Левицька. — На одній нозі три шкарпетки, на іншій — якась зіжмакана. А куртку зловмисник взагалі закрив у скриню. Металеві ґудзики відірвав і порозкидав. На столі тієї хати лежав тонкий ніж і бутель з водою. В іншій кімнаті — якась калюжа. На обличчі та шиї Люби були подряпини. Наступного дня вже з'явились синьо-червоні плями, які потім стали синцями та гематомами. Донечка була налякана…
Читайте також: Покликав «обробити рану на коліні»: у Києві пенсіонера підозрюють в розбещенні восьмирічної дівчинки
Зрозуміло, що у мене виникли підозри, що дитину пенсіонер зґвалтував та познущався над нею. Та чомусь поліція після допиту його відпустила, не затримала. Любу тільки через два дні оглянули лікарі та констатували, що інтиму не було. Час затягнувся, бо були вихідні, а огляд могли провести тільки під анестезією. У діда навіть мазки не взяли та одяг на експертизу, не дослідили матеріали на нетрадиційний секс, а їх потрібно брати протягом трьох годин. Навмисно слідчі не подавали таких клопотань, хоча одяг був речовим доказом! Чому? Тому що кум кривдника моєї дочки працював на той час у Козятинському суді… Мені це було як плювок в обличчя. Мовляв, тепер спробуй доведи, що дід з Любою три години робив…
— Експертиза встановила, що потерпіла отримала незначні тілесні ушкодження у вигляді подряпин. Сліди побиття відсутні. У статеві стосунки вона не вступала, — каже Вадим Кобзар, спеціаліст Відділу комунікацій ГУНП у Вінницькій області. — Обвинувальний вирок до суду був переданий за двома статтями — ч.1 ст. 146 («Незаконне позбавлення волі або викрадення людини») та ч.1 ст. 153 («Вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи без добровільної згоди потерпілої особи»).
Спочатку справу розглядали у Козятинському міськрайонному суді, але напередодні оголошення вироку один із суддів пішов на пенсію. «То ж довелось справу переглядати заново. Ще й передали у сусідній Хмільницький район, куди доїхати можна було тільки на таксі», — каже Олена Левицька.
Читайте також: Справа месників: батько вбитого хлопчика, який організував полювання на педофіла, переведений під домашній арешт
Сам обвинувачений пенсіонер своєї вини так і не визнав, заявивши, що справу проти нього сфабрикували, аби отримати кошти.
— Того дня я дійсно пішов до свого старого будинку, але щоб відремонтувати дах на льошнику. Раптом почув, що в коридорі хати хтось кричить, підійшов та побачив Любу, це моя сусідка, — заявив на суді Іван С. — Вона вимовляла лише окремі звуки, тому я вивів її на вулицю, і хотів відвести до бабусі після того, як відремонтую льошник. Люба не хотіла йти від мене. Й була весь час поряд. Я її не чіпав. Двері довго не міг відкрити через вологість. А коли зумів, то побачив багато людей і поліцію.
3 лютого Хмільницький міськрайонний суд виніс вирок, призначивши позбавлення волі на строк два роки за нанесення легких тілесних ушкоджень та викрадення дитини, але звільнив від покарання, встановивши випробувальний термін на рік. За матеріалами справи, служителі Феміди не побачили доказів вини у зґвалтуванні. Домашній арешт в нічну пору доби скасували. Крім того, замість 300 тисяч гривень моральної шкоди обвинувачений має сплатити родині Левицьких лише 4000. Такий фінал неабияк обурив рідних та односельців потерпілої…
— Ви б бачили радість діда та його адвоката після оголошення вироку, — розповідає Олена Левицька. — Вони кричали: «Ура! Ми зіскочили з однієї тяжкої статті!» Дід скористався безпомічним станом моєї дитини, що є обтяжуючим фактором. Але цього ніхто не врахував. Якщо цього разу в пенсіонера не вийшло, бо вчасно стали шукати дитину, то де гарантія, що схоже не повториться? Жінки стали боятись самі ходити. Багато хто з роботи повертається електричкою. Дітей тепер зі школи зустрічають батьки, адже пенсіонер після ситуації з моєю дочкою намагався заманити у стару хату інших дітей, але вони вчасно розуміли, що може статись біда. Одна з мам подала заяву у поліцію, але справу двічі закривали, бо начебто нема свідків.
— Свою доньку я забрала до себе в Київ, бо боюсь за неї. Після пережитого Люба змінилась, якась закрита стала, не дає її помити. То ж очевидно, що її домагались й проти сили роздягали, — додає Олена Левицька. - А як тільки вона побачить схожого на свого кривдника чоловіка, аж труситься! Ця несправедливість у поліції, дії прокуратури, затягування суду дає про себе знати, здоров'я в мене добре похитнулося, я втомилась, працюю на адвокатів, хоча мала б мати захист від держави. Проте готую документи на апеляцію. За кожен зірваний з моєї дитини ґудзик хай понесе покарання, за той дикий крик доньки, який я чула за кілометр, коли бігла рятувати дитину.
Источник fakty.ua
