Церква(не)для бідних

Фото: Діана Буцко
- Хто рано встає, тому Бог дає, - усміхаючись, пані Люба вказує на вівсянку у пластмасовому стаканчику та сирники у руці. О 8:30 у вівторок вона снідає у самісінькому серці столиці. Так само, як ще сотня бідних біля будівлі Головпоштампу у центрі Києва. Щоранку вони приходять сюди, аби отримати безкоштовну їжу. Кашу роздає волонтер Роман Холодов, а готують сніданки у Видубицькому монастирі, де живе митрополит Київський та всієї України Епіфаній. Холодов після завершення духовної семінарії працював у прес-службі Епіфанія, який на той час був митрополитом Переяславським і Білоцерківським. З 2014 року Роман їздив на фронт, возив допомогу бійцям. Коли там роботи стало менше, почав допомагати нужденним у Києві.

Фото: Діана Буцко
Ідея роздавати їжу бідним виникла восени 2016 року, коли Роман їхав у потязі. Хлопець їв сендвіч за 60 гривень, а навпроти сиділа бабуся, очі якої виказували, що канапка за такою ціною недосяжна для неї. Приїхавши до столиці, Роман пішов до Епіфанія і запропонував готувати їжу у монастирі. Той сказав, що подумає. “Через декілька днів зателефонував, попросив зайти і дав кошти на перший тиждень на роздачу”, - пригадує Роман. З тих пір, за словами Холодова, Епіфаній на 80-100% фінансує роздачі. Часом і сам приходить до Головпоштампу.

Фото: cerkva.info
“Це те, що може робити кожна людина. Їм (бідним - LB.ua) багато не треба. Іноді просто привітатися, обійняти, запитати, як справи”, - розповідає Роман. Допомагають йому семінаристи з духовної академії. “Церква багато робить для бездомних. Чи достатньо? Для нас немає межі”, - каже бездомна жінка Тетяна. Вона знає, що поїсти можна у Покровському, Фролівському та Веденському монастирях чи у Києво-Печерській лаврі, одяг отримати у протестантській церкві “Філадельфія”, житло і підробіток - у Голосіївському монастирі. Хоча Тетяна каже, що у церквах чи монастирях ніколи не відмовлять в їжі, часом можуть і дорікнути. “У церквах суб'єктивний підхід. Наприклад, якщо ти молода жінка, можуть сказати, що нічого немає, мовляв, іди працюй. У Лаврі казали, що я неправильно одягнена чи причесана”, - розповідає Тетяна і додає, що наодинці з бідою все ж не залишать. Роман Холодов визнає: православна церква повинна більше допомагати бідним. “Католицька церква може й робить більше, бо у нас радянська спадщина. Але тепер час це змінити”, - оптимістично налаштований волонтер.

Фото: cerkva.info

Храм чи люди?

Константинополь більш критичний щодо православної церкви в Україні. Екзарх Даниїл розкритикував православних за те, що вони далекі від людей. “Наше духовенство мусить займатися тим, чим церква повинна бути, а не тільки дбати про її зовнішній аспект. Мені здається, що в Україні набудували занадто багато храмів. На заході країни в кожному селі ледь не собор збудований, - казав архієпископ Даниїл Памфільський Української православної церкви у США (перебуває у складі Константинопольського патріархату) в інтерв’ю ВВС Україна. - Але яку роль виконують ті храми? Чи приведуть вони до себе людей? Якщо люди просто приходять туди на молитву, якщо не відбувається служіння церкви народу, то ми просто набудували божественних пам’ятників".

Фото: inlviv.in.ua
Архієпископ Даниїл Памфільський Української православної церкви у США З ним категорично не погоджуються представники православних церков. “Було прикро слухати ці слова. Я розумію, що людина приїхала до України, не знаючи ситуації, давно тут не жила. Я вважаю, що церква величезну соціальну роботу в Україні робить, хай непрофесійно. Я думаю, він це сказав через незнання ситуації. Для мене ця фраза це популізм. Я такі фрази чув від політиків”, - відверто обурюється отець, військовий капелан Сергій Дмітрієв, колишній заступник Синодального відділу соціального служіння Київського патріархату. До 2014 року він був у Московському патріархаті, каже, що і там допомога бідним займала чільне місце. Коли священик перейшов до КП, там з'явився відділ соціального служіння (на світський лад - щось схоже на Міністерство соціальної політики). На питання, чому в попередні роки КП не створив таке управління, колишній речник Євстратій Зоря відповів: “Бо не було такого об’єму роботи. У 2014 році він різко збільшився через військову агресію”. Зі словами архієпископа Даниїла натомість погоджуються у греко-католицькій церкві (УГКЦ). “Ця думка екзарха була для мене дуже приємною. Насправді ситуація, яку він описав, є реальністю, але у нашій церкві ситуація досить суттєво відрізняється”, - запевняє отець Андрій Нагірняк, заступник голови Відділу соціального служіння УГКЦ та віце-президент благодійного фонду “Карітас України”. На його думку, найбільшою проблема нестачі системної допомоги бідним була у Київському патріархаті та в УАПЦ. “У них було першочерговим завдання розбудови структури, незалежної від Московського патріархату. Якщо МП міг це робити (допомагати бідним, - LB.ua), бо у них був якийсь базовий рівень громад, то Київському патріархату треба було більше займатися створенням своїх структур та багато часу й зусиль виділялося на міжконфесійне протистояння. Але і в них за останні чотири роки помітні великі позитивні зміни”, - вважає отець Андрій Нагірняк.

Фото: YouTube
о. Андрій Нагірняк Доктор історичних наук, історикиня церкви Ірина Преловська знаходить інше пояснення такій ситуації у Київському патріархаті. “Боротьба з Московським патріархатом не займала так вже багато часу. Побудова храмів там, де їх не було, - ця галузь діяльності для патріарха була і справді значущою. Побудова, відкриття й освячення церков дійсно були поставлені на чільне місце”, - пояснює науковиця нестачу харитативної (доброчинної) діяльності. Преловська, яка з 1998 року викладає у Київській православній богословській академії КП, наводить такий приклад: 2010 року викладачам затримали зарплату. Епіфаній, який тоді був ректором академії, пояснив, що останні кошти вклали у будівництво храму на Київщині. Разом з тим, жоден зі священиків, з яким спілкувався LB.ua, не погодився, що храмів на заході країни забагато, як це казав екзарх.

Фото: Leopolis.news
Літургія у Вознесенському храмі м. Львова “Думаю, що кількість церков на заході України насправді відповідає потребам і кількості вірних. У цьому ми можемо переконатися, прийшовши у неділю на службу. Як правило, храм є заповненим. Частіше проблема з незаповненими храмами є на сході України. Думаю, владика Даниїл мав на увазі ситуації, що деколи, на жаль, громади надавали перевагу будівництву і облаштуванню храму над тим, щоб будувати церковну спільноту, працювати з молоддю, займатися соціальним служінням”, - вважає отець Андрій Нагірняк. Священик каже, що УГКЦ усвідомила це і намагається розбудовувати живі церковні громади, реалізуючи стратегію "Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом", та на синоді єпископів прийняла спеціальну стратегію розвитку соціального служіння. Натомість православні звертають увагу на те, що храми стають осередками розвитку громади. Іншими словами - немає церкви, немає й спільноти. Отець Сергій Дмітрієв наводить власний приклад - 18 років він служив у храмі МП у Херсоні, де бездомні могли поїсти, помитися, перевдягнутися, зробити флюорографію, а жінка, яку бив чоловік, - заночувати. “Якби не побудували Михайлівський собор (так, він із золотими банями і на нього збирали гроші), він не став би символом свободи, Майдану, сюди не бігли б люди. Церква - це поєднання соціального служіння й віри. Я не вважаю церкву банківською установою в Україні”, - каже отець Сергій.

Фото: Макс Требухов
Михайлівський собор

Побудувати свій “Карітас”

“Церква мусить довести, що виконує свою місію. В Україні досі немає всеправославної благодійної організації на кшталт католицького "Карітас" у тій самій Польщі, тож, можливо, прийшов час Православній церкві України зайнятися цим. Адже тут є стільки людей, які потребують допомоги, це ж не тільки військові чи бідні!”, - казав екзарх Даниїл в інтерв'ю. Як приклад архієпископ привів Польщу, бо саме у цій країні та ще в Італії “Карітас” є при кожній парафії, пояснює отець Андрій Нагірняк. Через такі організації католицька церква реалізує свою місію соціального служіння. В Україну “Карітас” прийшов у кінці 90-х. Порівняно з іншими благодійними організаціями бюджет “Карітасу” досить потужний. 2017 року організація витратила 11 мільйонів євро на благодійність. Протоірей Владислав Діханов, голова Синодального відділу УПЦ (МП) з соціально-гуманітарних питань вважає, що православна церква і так робить забагато для нужденних. На його думку, українське суспільство покладає на церкву забагато відповідальності. “Церква не підмінює собою соціальні інституції, які займаються соціальною роботою, це їхній обов'язок, це та ноша, яку сьогодні держава, на жаль, не несе. Якщо десяток священиків і поїхав десь на мерседесах, то подивіться, що інші священики чи монахи живуть як прості люди. Якщо працевлаштована людина отримує і зарплату, і потім пенсію, то священики не мають соціального захисту, але від них вимагають дуже багато”, - скаржиться Діханов.

Фото: Діана Буцко
Владислав Діханов Ірина Преловська вважає: архієреї КП не наполягали на тому, що допомагати бідним і справді важливо для церкви. “Я була учасницею кількох соборів Київського патріархату, і там йшлося про соціальне служіння церкви. Мені не сподобалося. Якщо офіційну точку зору церкви, яка пролунала у кількох доповідях, ввічливо перекласти, то звучатиме це приблизно так: “У Новому завіті дійсно сказано, що треба допомагати всіляким нужденним і стражденним, але за великим рахунком місія церкви зовсім інша - спасіння душі важливіше”, - переповідає Преловська. Історикиня додає, що до 2013-ого у КП могли назвати лише один заклад, де допомагали нужденним, - притулок для стареньких на Донеччині. Він і донині діє на окупованих територіях. На думку Преловської, якогось суттєвого поступу у соціальній сфері Православна церква України поки не чинить. “Організація харитативної діяльності досі не стоїть на порядку денному. Православна церква не повертається навіть теоретично, на богословському рівні до того, що є заповідь Христа - хто допоміг нужденним, мені допоміг. Зараз усе перекривається потужним волонтерським рухом, який допомагає перш за все на війні”.

Фото: Макс Левин

Автомобілі і піар

Архієпископ Даниїл закликав “не бути банківською установою й озолочувати храми та лаври, не їздити на мерседесах, а бути серед народу й працювати з людьми”. Насправді ж духовенство ПЦУ не може похвалитися багатствами, вважає отець Сергій. За його словами, 90% священиків - люди середнього достатку. Сам він хоч і має автомобіль, але вважає це не розкішшю, а інструментом: “Цією машиною я їду не на нульову позицію, а на мінус нульову, і розвожу 1,5 тонни допомоги на передовій”. Зауваження про священиків на мерседесах емоційно відкидає й священик Владислав Діханов. Та сприймає авто як інструмент для допомоги. “Якби не старенький мерседес, я б не возив їжу переселенцям у Пущі, не зміг би вивезти людей з Горлівки”. “Чистому завжди буде все чисто, а нечистому все буде нечисто. Бо людина, у якій нечистота, буде замислюватися, що хтось десь щось краде чи обманює”, - метафорично пояснює Діханов закиди на адресу священиків, які їздять на дорогих автіках. У ЗМІ історії про машини духовенства потрапляють з регулярною періодичністю. Журналісти знайшли в настоятеля Десятинного монастиря Гедеона Porsche Cayenne (від 2,5 мільйонів), а скандальний намісник Лаври Павло відомий любов'ю до Mercedes. На дорогих автівках їздить й екс-очільник Київського Патріархату - у 2016 року Філарет пересів з Mercedes (у рік придбання коштував 200 тисяч євро) на AUDI A8, в обох автівок реєстраційні знаки – 777. У КП казали, що автівки дарували благодійники.

Фото: NikLife
У Московському патріархаті кажуть, що дорікати за розкішні автівки потрібно не священикам, а чиновникам. Інакше вважають у Ватикані. Коли Папі Римському Франциску подарували Lamborghini, він продав авто на аукціоні за 715 тисяч євро та обіцяв передати гроші на благодійність. Віддав на допомогу бідним понтифік і дві свої Skoda, які використовував у закордонних поїздках. Під час візиту до Боснії та Герцеговини минулого року Франциск з'явився в папамобілі від Hyundai (класична модель цієї марки коштує від мільйона гривень), порушивши одразу дві ватиканські традиції - зрадив Mercedes та відмовився від скляного куленепробивного верху, який встановлюють з часів замаху на Папу Івана Павла ІІ.

Фото: autowise.com
Історії про благодійність Папи Римського Франциска досить часто потрапляють в українські ЗМІ, хоча католиків серед українців не більшість. Папа, наприклад, миє ноги біженцям, влаштовує у Ватикані святковий обід для трьох тисяч бідних, дарує квитки безпритульним до цирку. Після обрання на престол він казав, що хоче створити церкву для бідних та й ім'я собі обрав відповідне - святий Франциск Ассизький жив як нужденний. От історій про благодійність Філарета чи Онуфрія в українських ЗМІ менше. У розформованому КП такі дії Ватикану пояснюють просто - піар. “Для мене це когнітивний дисонанс. Це момент якогось піару. От ви потрапите до Папи на прийом? А я в впевнений, якщо ви прийдете до Філарета, одразу ж потрапите на прийом”, - запевняє Сергій Дмітрієв. Він наводить інший приклад - коли очільник Київського патріархату запросив до себе дітей з Донбасу та тиждень провів з ними. Отець Владислав Діханов з МП вважає, що добрі справи не треба афішувати. “Під час посту кожен архієрей миє ноги тим, хто за саном нижче. Якби привернута увага була до мене особисто, я б намагався зробити все, щоб про це (про добрі справи - LB.ua) знали лише люди, яким я допомагаю”. Інакше вважають в УГКЦ. Отець Андрій розповідає, що виникало питання, чи не буде сприйнята благодійність як піар. Відповідь теж знайшли у Біблії: “нехай ліва рука не знає що робить права”. “У Євангелії сказано: “Отак нехай світить ваше світло перед людьми, щоб вони бачивши ваші добрі діла прославляли Отця вашого, що на небі”. Тож це не піар, це свідчення, яке заохочує інших та плекає дух жертовності та соціальної відповідальності. Без цього свідчення неможливий розвиток. Нехай усі також так піаряться. Я тільки за”, - закликає греко-католицький священик православних.

Фото: facebook/Oleksandr Drabinko

Не критикою єдиною

Православні священики дорікають, що благодійність їхнього духовенства часто залишається поза увагою медіа, тому й складається враження, що гроші витрачають лише на дорогі автомобілі та будинки. Однак священики працюють і у в'язницях, на фронті, підтримуються самотніх, дітей з бідних родин чи вихованців інтернату, годують нужденних. Наприклад, в УПЦ на початку війни створили центр гуманітарної допомоги: кияни приносили речі у Києво-Печерську Лавру, а священики доправляли її на схід чи передавали переселенцям. Отець Владислав розповідає, що 2014 року приміщення щодня наповнювалося необхідними речами і до вечора все роздавали. Зараз центр намагається допомагати іншим категоріям нужденних. Також з 2014 року в МП працює телефон духовної підтримки “Надія”, куди можуть зателефонувати віряни та попросити поради у священика. Священик Владислав Діханов нагадує, що УПЦ також брала участь в обміні полонених. Сам він їздив в окупований Луганськ, де спілкувався з полоненими українськими військовими. За словами Діханова, УПЦ витрачає приблизно 7-10 мільйонів гривень щороку на допомогу нужденним. Ці гроші шукають за допомогою грантів чи просять у меценатів. 2014 року Москва давала 20-30% від усіх витрат управління на благодійність, зараз же - 2-3% через заборону грошових переказів з Росії, пояснює отець. На питання, чому у православних немає благодійної організації, відповідає: для того, аби реалізовувати проекти, не потрібен єдиний фонд із ієрархічною структурою.

Фото: Макс Левин
Намагаються змінити ситуацію у Православній церкві України. Після того, як отець Сергій перейшов до КП, він запропонував створити організацію “Елеос-Україна”. Її діяльність благословив патріарх, хоча кошти на проекти церква не давала. Зараз “Елеос” має 12 філіалів в Україні та один у Польщі. У звіті за 2017 рік “Елеос” пише, що 10 тисяч родин отримали гуманітарнy підтримкy, 4 689 дітей - допомогу та тисяча ветеранів знайшли підтримку. Організація купила медичне обладнання для шпиталів, допомагала військових ресоціалізуватися, організувала канікули для 40 дітей зі сходу України та ще 300 школярам зібрала портфелі до навчального року. Бюджети в “Елеос” поки більш ніж скромні: 1,5 мільйона гривень грантових надходжень та ще 200 тисяч внесків меценатів у 2017 році. У новій ПЦУ вже створили Синодальне управління соціального служіння і благодійності, очолив його архієпископ Донецький і Маріупольський Сергій (Горобцов). За словами отця Сергія Дмітрієва, день цього архієпископа “починається з розвезення гуманітарної допомоги”. У Маріуполі також працює столова для нужденних. Архієпископ підтримує вже згадуваний Дім милосердя в окупованому селі Греково-Олександрівка. Отець Сергій Дмітрієв хоче і надалі розвивати “Елеос”. “Я бачу недоліки інших церковних організацій і не хочу, щоб ми були такими - хочу, щоб були більш сучасними, відкритими. Не хочу, щоб через нашу соціальну допомогу люди ставали вірянами, а щоб вона була для всіх - для іновірців і навіть для атеїстів”, - каже він. У середовищі Православної церкви України теж є священики, які хочуть реформувати її, розповідає Ірина Преловська. Викладачка богословської академії сподівається, що після закінчення переформатування нової церкви духовенство візьметься і за допомогу нужденним. “У середовищі церкви роздаються голоси про те, що може досить жити за попередніми моделями, треба робити церкву більш відкритою, більш повернутою до людей, бачити у ній хворих; дітей, яких треба терпіти, коли вони бігають і стрибають. Ці голоси роздаються зредини, і я сподіваюся, вони будуть звучати більш голосно і це стане суспільною практикою”, - висловлює надії Ірина Преловська.

Діана Буцко

Источник lb.ua