Коли я повернувся з АТО, у мене жодного разу не виникало запитання, чим мені займатися: щось цікаве завжди саме мене знаходило. Мій батько був краєзнавцем, тому, мабуть, його захоплення історією свого краю передалося мені. Взагалі, люблю мандрувати, шукати щось автентичне, таке, що доповнює уже відомі на сьогодні дані про минуле. Знайомий розповів, що у селі Новиця, яке неподалік Калуша, є джерело із соленою ропою. Цю ропу місцеві й досі активно використовують. Звичайно, стало цікаво, адже Калуш здавна славився солеварінням, а видобуток солі був одним із основних промислів.
Поїхав туди із товаришем. З`ясувалося, що озеро розташоване на території колишнього колгоспного саду у Новиці. Там місцеві облаштували щось на кшталт колодязя. Таємниця утворення цих розсолів не складна: тут джерельна вода проходить через пласт солі і виходить на поверхню концентрованою ропою. Набрали розсолу і спробували вдома випарити. Так отримали першу миску справжньої калуської солі. Тоді ще не знали, що будемо з нею робити, але сам факт нас надихнув.
Олександр Коваль
Нас у команді двоє, я і гірський рятувальник Василь Фіцак. Він працює в обсерваторії "Піп Іван", а у вільний час, як і я, займається дослідженням історії. У нас із ним багато спільних напрямків діяльності. Щосуботи уже впродовж року разом порядкуємо старий цвинтар у Калуші, адже там багато бездоглядних закинутих могил із цікавезною історією. Працюємо на розкопках калуського замку. Збираємо по селах історію калуських дзвонів — зазвичай, це дзвони із славнозвісної ливарні братів Фільчинських.
Василь Фіцак
У нашій команді я вирішую організаційні питання. Василь займається мистецько-дослідною стороною. Разом ми чудово команда.
Ідея виготовляти сувеніри із калуської солі прийшла на думку несподівано. Якось під час зустрічі міський голова поскаржився, що Калуш не має власних автентичних сувенірів, і він змушений вручати офіційним делегаціям дерев"яні тарілки із написом "Калуш", які виготовлені у Косові. На той момент ми вже випарювали сіль і я собі подумав: а чому б не спробувати?
Спочатку пробували просто фасувати сіль у пакуночки, але швидко дійшли висновку, що це не дуже добра ідея. Пакунок мокрів від солі і увесь задум звівся нанівець. Тому коригували ідею — вирішили виготовляти соляні цеглини. Увесь процес виробництва проходить у мене вдома.
Далі були два місяці проб і помилок. Я виготовив прес-форму і почав випарювати ропу й пресувати сіль. Та це вдалося не зразу. Спочатку сіль виходила занадто суха і не трималася купи. Потім з"ясувалося, що від температури випарювання також багато залежить. Пресовану "цеглину" я залишаю ще на якийсь часу у духовці, щоб "запеклася". Потім ми зрозуміли, що ставити сіль безпосередньо на дерев"яну підставку недоцільно, адже сіль виділяє вологу і дерево мокріє. Тож, почав використовувати мішковину, яка утворює ніби повітряну подушку між соляною цеглиною та дощечкою. Купили сургуч, розробили власний логотип — одне слово, уже під кінець другого місяця ми нарешті побачили результат нашої праці. Логотип, до речі, планую запатентувати.
Соляна цеглина має довжину 1437 мм, що символізує рік першої письмової згадки про Калуш. "На пробу" ми виготовили 30 сувенірів: 20 з них купила міська рада, 10 — роздали і роздарували. Кілька цеглин я заніс у сувенірний магазин і вони розійшлися, як гарячі пиріжки. Люди телефонували й телефонували, адже це чудовий подарунок, особливо, якщо їдеш із візитом чи навіть до родичів за кордон. З"ясувалося, що ніша сувенірів власного виробництва, таких, які б символізували суто Калуш, у місті геть не заповнена. А від того — ринок чутливий до ідей і пропозицій.
Калуш завжди був промисловим, а не туристичним містом. Хоча, насправді, у нас дуже багато цікавинок саме для промислового туризму. Навіть виготовлення соляних сувенірів ми задумували як промоційний проект, а вийшло так, що це непогана бізнес-ідея.
Собівартість сувенірної "цеглини" — 25-30 грн. У магазин я їх продав по 60 грн, а вже там реалізовували по 75 грн.
На цьому ми "заморозили" проект, адже почали з Василем займатися розкопками замку, прибиранням кладовища. Та й кожен наразі працює за основним місцем роботи, має сім"ю. Однак, минуло кілька місяців, а інтерес до "соляних" сувенірів не згасає, тобто на даному етапі попит є. Нині у Калуші розробили і вже втілююють концепцію туристичного розвитку міста. Тому, коли у Калуш "підуть" туристи, попит на соляні сувеніри ще й зросте. Тож ми серйозно взялися за розвиток своєї ідеї. На початок виготовимо сотню сувенірів, а якщо побачимо, що людям це справді цікаво, розпочнемо свій проект, який ми уже детально обдумали.
Щоб стартувати багато коштів не потрібно: на початок вистачить 10-15 тис. грн, щоб орендувати приміщення, купити кілька кухонних плит, посуд, випарювати розсоли та виготовляти сувеніри. Зараз завершуємо створення Громадської організації, адже у такий спосіб можна спробувати отримати невеличкий грант на розвиток своєї справи. Отож перший етап — це виготовляти сувеніри та продавати їх у невеличкій крамничці.
Паралельно шукаємо невеличке приміщення у районі для створення етно-хати. Це має бути стара дерев"яна хата, може бути перехняблена — одне слово, тут має панувати дух автентичності і старовини. Орендуємо її і влаштуємо міні-солеварню, у якій можна буде не тільки купити сувеніри, але й пройти майстер-клас і навіть самотужки зварити собі соляний сувенір.
