Get out of the building! Кожен із нас коли-небудь відчував гордість за зроблену роботу. У кожного бувало по-різному, але у кожного бувало. І не важливо, чи це прибутковий бізнес, чи просто популярний громадський проект. Відчуття однакові — «це моє творіння». Для когось власна справа це – як ще одна дитина у сім’ї. Можливо, тут немає нічого дивного. Бо чому ж дивуватися? З одного боку– успішна справа, з іншого — сила-силенна вкладених зусиль, емоцій, грошей, сили та часу. Врешті-решт, саме такі лідери-візіонери, які вкладають у справу усе можливе, повинні керувати компаніями. Але важливо подивитися на це з іншої точки зору.
Одна із потенційних небезпек — занадто суб’єктивне сприйняття реальності У 2014 році «CB Insights» провела опитування керівників сотні стартапів щодо причин їхніх провалів. Як виявилося, «відсутність ринку» та «ігнорування клієнтів» стали причиною невдач 56% стартапів. Тобто більш ніж половина стартапів робила те, у чому їхні споживачі не вбачали жодної цінності! Молоді підприємці намагалися продавати речі або сервіси, у яких не було жодної ринкової потреби. Чому? Причин може бути багато. Можливо, засновники вирішили створити щось дуже прогресивне, а ринок до цього ще не був готовий. Можливо, ринкова ніша, у якій вони вирішили працювати, була уже переповнена або монополізована. Можливо, стартапери були впевнені у власному баченні побудови і розвитку компанії. Можливо інше. Усіх цих проблем могло і не бути, якби засновники спілкувалися зі своєю аудиторією. Якби вони не поспішно приймали рішення у своєму офісі-гаражі, а, перш за все, з’ясували думку щодо ідеї/продукту в сусідів, колег чи друзів друзів, то все могло б закінчитися набагато краще. Але надмірна захопленість ідеєю чи процесом, певний досвід або стовідсоткова впевненість у своїй правоті стали причиною майбутнього провалу. Часто нам здається, що справа, якою ми займаємося, повністю відповідає нашим компетенціям і ми точно знаємо, куди та як варто рухатися далі. Відтак з’являється не лише «підтверджувальне упередження» — коли ми намагаємося підтвердити усе, до чого маємо персональний стосунок, — а й ряд інших. Зокрема, бажання робити певні речі через те, що інші теж так роблять («ефект наслідування»), тенденція думати, що на майбутню імовірність мають вплив минулі події («помилка Монте-Карло»), нерозуміння взаємовпливів між кількома подіями («ілюзія кореляції»), звернення уваги лише на певні факти й події («селективне сприйняття») тощо.
Читайте: Design Thinking: 8 практичних порад, як знайти унікальне рішення
Живемо у світі, де навколо нас плавають «чорні лебеді» Окрім того, мусимо пам’ятати, що ми живемо у світі, де навколо нас плавають «чорні лебеді», а глобальні суспільно-політичні й економічні процеси настільки непрогнозовані, що навіть найкращі світові аналітичні центри не в змозі їх передбачити. Тому варто постійно комікувати, тестувати гіпотези щодо ідей чи продукту й поступово впроваджувати рішення. Завдяки комунікації з потенційними споживачами можна звести до мінімуму усі ризики й максимально визначити невизначеність. Варто проводити інтерв’ю, створювати лендинг-сторінки, будувати прототипи, записувати відео й використовувати інші варіанти перевірки ідей. При цьому, важливо робити це максимально швидко: формулювати гіпотези, підтверджувати або спростовувати їх і знову тестувати. Комунікація важлива на усіх етапах розвитку ідеї, проте на початку — особливо важлива. Нещодавно співзасновник Airbnb Браян Ческі запитав своїх фолловерів у Twitter про те, що нового вони хотіли б побачити у компанії наступного року. У відповідь на запит він отримав 2000 (!) коментарів і пропозицій. Ми у The Ukrainians ніколи б не замислювалися над ідеєю друкованої книги чи журналу, якби систематично не отримували запити на друковане видання від читачів.
Зворотній зв’язок — дуже важливий. Нам варто зробити тестування нашою звичкою. Ми мусимо вийти у світ й подивитися, що відбувається зовні.
Детальніше про LvBS та програму з інновацій читайте тут.
