Попри заяви президента, що волевиявлення українців неможливе за умови воєнного стану, всі розуміють, що вірогідність проведення виборів цього року дуже висока. Це розуміння є загальним для політичних еліт, лунає навіть конкретна дата голосування — 26 жовтня. Дії влади з відновлення роботи ЦВК і реєстру виборців, обчислення поліграфічним комбінатом «Україна» вартості друку бюлетенів, отримання ВИШами листів від ЦВК щодо стану приміщень для дільниць тощо — лише підсилюють впевненість щодо вірогіднсті виборів цього року.
На тлі цих очікувань вже зараз цікаво проаналізувати, як можуть виглядати основні гравці виборчого процесу. Наприклад, найпотужніший новий проєкт «партія Притули». Це вже не віртуальне об’єднання, а цілком конкретна організація.
Ще навесні минулого року ЗМІ повідомляли, що в органах юстиції проведено зміни у керівництві нікому не відомої партії під назвою «Платформа справедливості». «До складу керівництва партії увійшли максимально наближені до Притули особи: головою став юрист „Фонду Притули“ Максим Костецький, заступником — засновник і координатор мережі „Центрів готовності цивільних“ (осередки Фонду в регіонах) Олексій Сердюков», — писав тг-канал «Політбавовна».
У коментарі виданню «Полтавщина» Сердюков фактично підтвердив цю інформацію, вказавши, що проект буде продовженням політичної кар’єри для частини «Голосу» та зазначивши, що під час війни партія не вестиме активної діяльності, а зміни у керівництві пов’язані з «юридичними тонкощами».
Завжди є важливим, які стейкхолдери можуть стояти за тією або іншою політичною силою, адже не секрет, що політичний процес в Україні — справа витратна, і на одному ентузіазмі далеко не заїдеш. Частково відповідь на це запитання давала постать попереднього підписанта «Платформи справедливості», Ксенії П’ятигіної, яка є партнеркою Наталії Фіали, дружини Томаша Фіали у благодійному фонді «Спанбонд» та ГО «Офіс розвитку міста». Втім, це, мабуть, секрет Полішинеля.
Набагато цікавіші інші можливі стейкхолдери. У цьому сенсі викликає увагу фігура вже згаданого Олексія Сердюкова, полтавського медіаменеджера та волонтера, власника видання «Зміст». Включення його до керівних органів партії несе певні електоральні ризики. У пасиві Сердюкова — обвинувальний вирок у кримінальній справі по ДТП, в ході якої загинула жінка та важко травмувалася дитина. 13 липня 2019 року біля села Бричківка на Полтавщині Toyota, якою керував Сердюков, виїхала на зустрічну смугу та лоб у лоб зіштовхнулася із «ВАЗом», в якому перебувала родина місцевих мешканців.
У результаті аварії Toyota згоріла, а п’ятеро осіб, серед яких 12-річна дитина, отримали травми різного ступеню тяжкості. Цікаво, що спочатку ЗМІ, які висвітлювали подію, писали про Сердюкова як про голову місцевого партійного осередку «Слуги народу», проте, у цій партії одразу після аварії поквапилися відхреститися від Сердюкова.
У серпні 2020 року суд призначив покарання Сердюкову у вигляді 3,5 років позбавлення волі. Заслуговує на увагу і комунікація Сердюкова щодо вироку. Він висловив здивування жорсткістю вироку з огляду на те, що він компенсував витрати на лікування постраждалим та завдану моральну шкоду, а також те, що постраждалі просили суд не застосовувати позбавлення волі у вигляді покарання.
Хоча за рік до цього посту Сердюков обурювався відсутності покарання для місцевої мажорки, яка на смерть збила підлітка на пішохідному переході, і писав, що в Україні «повністю відсутня система правосуддя».
Далі Сердюков успішно оскаржив свій вирок в апеляційному суді, покарання замінили на умовне. І, мабуть, з системою правосуддя стало якось краще, бо Сердюков рішенням апеляційної інстанції, яка погодила умовне покарання за смерть людини, не обурювався.
Тож, з огляду на цю історію, наявність у керівних органах «Партії Притули» Сердюкова викликає питання. Щонайменше з технологічної точки зору — як зона вразливості у кадровому питанні партії.
Тож хто б міг наполягти на включенні менеджера, який може бути мішенню для закидів? Згадаємо факти. У Полтавській області активну діяльність веде мережа супермаркетів «Аврора». Містечко Опішня — мала батьківщина співвласника мережі Льва Жиденка. Місцеві ЗМІ вбачають у діяльності «Аврори» і Жиденка політичні амбіції.
Як зазначає видання «Полтавщина», власники мережі мультимаркетів є давніми знайомими голови Опішнянської селищної ради Миколи Різника, фінансували його виборчу кампанію та планували зробити з громади зразково-показовий кейс, а з керманича ОТГ — політика щонайменше обласного рівня. Ці твердження верифікуються вкрай професійною, як для голови сільради, «медійністю» Різника. В якості голови ОТГ веде власну сторінку у ФБ та ТікТок — з добре поставленими стрімами та рекордними, як для голови громади з 10 тис. жителів, переглядами та дає численні, професійно вибудувані, інтерв’ю. Джерела у медіа-спільноті Полтавщини стверджують, що режисером цього місцевого медійного феномену є саме Олексій Сердюков.
На користь цього свідчить низка «програмних» публікацій з Різником на шпальтах видання «Зміст» Сердюкова. Наприклад, велике «антикризове» інтерв’ю голови ОТГ після скандалу 2019 року, пов’язаного зі звинувачуваннями Різника у хабарництві. Або — дивний матеріал у форматі рекламного буклету, але без відповідної плашки, під назвою «Розмова з очільником громади, де створять підприємство для розвитку гончарства», який неприховано піарить Різника.
Однак ще цікавіше продовження історія з перетворенням Різника в потужного місцевого лідера отримала у 2023 році. Тоді материнська компанія «Аврори», скориставшись військовими пільгами, перейшла на спрощене оподаткування. І направила ПДФО за місцем реєстрації — себто до Опішнянської ОТГ. У математичному вимірі профіт ОТГ склав понад 330 млн грн, тобто бюджет Опішні збільшився ні багато, ні мало — вчетверо.
Якщо судити за змістом «Змісту», їм (добрим справам «Аврори») фактично немає числа. Компанія «допомагає податками громаді», любить вітчизняного виробника, фінансує різдвяні мюзикли, сортує сміття, влаштовує забіги, заправляє генератори та забезпечує полтавців туалетним папером. Примітно, що більшість таких публікацій виходить без рекламних плашок, як редакційні матеріали. Недоброзичливці могли б застосувати образливе визначення «джинса» для таких публікацій, але ж це може бути просто допомога земляками соціально відповідальному бізнесу.
Добре відомо, що партії на кшталт «Голосу» (а до цього «Самопоміч», «Демальянс» тощо), які створювалися як політична альтернатива (освічена, професійна та соціально відповідальна) на позиціонуванні «ми не такі, ми чесні», так би мовити, одноразові. Бо втрачають свій, і без того невеликий, рейтинг у перший рік після потрапляння до органів влади. І щоразу переконливо доводять своїм виборцям, що якщо вони чимось і відрізняються від конкурентів, то хіба що рівнем лицемірства, в тому числі, і в кадровому питанні. Тож хочеться сподіватись, що потенційна «Партія Притули» не потрапить у ту саму воду.
