За час 44-денної війни у 2020 році азербайджанська армія змогла повернути значні території, а також серце й ключ Карабаху — місто Шушу. До його визволення азербайджанські спецпризначенці готувалися цілих 12 років і взяли за один день. Шуша розташована на стратегічній висоті, лише за кілька кілометрів від столиці сепаратистського утворення — невизнаної Нагірно-Карабаської республіки (НКР). Через цю столицю (для вірмен — Степанакерт, для азербайджанців — Ханкенді. — Авт.) проходить єдина дорога, що пов'язує Карабах із Вірменією. Вона отримала назву Лачинський коридор, який після 44-денної війни контролюють російські «миротворці», які нібито відповідають за безпеку вірмен на території Лачинського району, що перейшов під контроль азербайджанців. Мандат цих «миротворців» закінчується у 2025 році, і в Баку вже дають зрозуміти, що не зацікавлені у його продовженні, оскільки прагнуть остаточно відновити суверенітет над Карабахом.
Для цього Азербайджан готовий визнати місцевих етнічних вірмен своїми громадянами, проте не збирається надавати їм особливого статусу.
«Ми пропонуємо вірменському населенню реінтегруватися до Азербайджану, отримати паспорти з однією умовою — визнати наш суверенітет. Ми не хочемо створювати якусь автономію, тому що, як показав досвід, автономія — це крок до конфлікту…» — каже у коментарі «ФАКТАМ» голова правління Центру аналізу міжнародних відносин Фарід Шафієв. За його словами, контроль над Лачином є питанням національної безпеки Азербайджану.
Лачинський коридор ще 1992 року був окупований Вірменією, а після 44-денної війни Баку віддав його під контроль російських миротворців за умови виведення вірменських сил. При цьому там залишились і ті, й інші. А у зв'язку з фіксуванням фактів провезення зброї, ротації вірменських військових, контрабанди товарів за допомогою машин Червоного Хреста, а також виявленням великої кількості на території Азербайджану мін, виготовлених у 2021 році (вже після підписання тристоронньої заяви), у квітні 2023 року влада Азербайджану встановила повноцінний КПП на в'їзді до Лачинського коридору з метою огляду всіх вантажів, що ввозяться на територію країни. Варто ще раз наголосити, що ця територія є міжнародно визнаною частиною Азербайджану.
Таким чином, для перевезення будь-яких вантажів з Вірменії до Азербайджану необхідно отримати дозвіл Державної прикордонної служби Азербайджану. У Баку неодноразово заявляли про відсутність перешкод для проходження вірменських громадян через КПП «Лачин» на державному кордоні Азербайджану. Як пишуть місцеві ЗМІ, Баку офіційно гарантує права та безпеку вірменського населення Карабаху на найвищому рівні.
«Усі їхні права будуть забезпечені відповідно до Конституції Азербайджану», — йдеться в офіційному повідомленні.
Проте влада Вірменії у відповідь заявила про порушення прав вірмен у Ханкенді. Єреван спробував нав'язати світовій спільноті наратив про те, що Азербайджан нібито взяв у блокаду карабаських вірмен у Ханкенді та влаштував гуманітарну катастрофу, нібито намагаючись уморити людей голодом.
«Чому взагалі Азербайджан має визначати, що давати, а що не давати?» — обурювався російський олігарх вірменського походження, так званий прем'єр-міністр самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки (НКР), який обіймав цю посаду протягом кількох місяців і намагався нажитися на експлуатації золотих азербайджанських родовищ Рубен Варданян.
Якщо, як стверджує Варданян та його поплічники, у Ханкенді панує голод, а вони хочуть якнайшвидше розв'язати цю проблему, то одним з маршрутів для доставлення «гуманітарки» може стати шлях територією Азербайджану через Фізулінський аеропорт.
Від Фізулі до Ханкенді лише 65 кілометрів. При цьому при такому варіанті доставлення не буде залучена територія іншої суверенної республіки — Вірменії, а Азербайджан на законних підставах перевірить вантаж, який слідуватиме його територією. Однак Вірменія категорично відкидає такий варіант і наполягає на необхідності прямого діалогу між Баку та невизнаною республікою (КНР). Нам, українцям, добре відомо, від кого йде така політика. Варто лише згадати, як кремль упродовж 8 років війни на Донбасі неодноразово наполягав на переговорах між офіційним Києвом та ватажками терористичних утворень «Л/ДНР» на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
Ще одним варіантом з боку Азербайджану стала пропозиція направити «гуманітарку» через Агдамську дорогу. Варто зазначити, що це ще коротший шлях до Ханкенді (з Агдама до Ханкенді близько 26 км). Проте невизнана «влада», спонсорована Єреваном, відмовляється й від цього варіанту та не хоче вести прямий діалог з офіційним Баку, роблячи заручниками своєї політики простих людей.
Своєю чергою Туреччина закликала Єреван підтримати ідею Баку використати дорогу Агдам — Ханкенді для доставлення вантажів для потреб вірменських мешканців Карабаху.
«Наші очікування від Вірменії пов'язані з тим, щоб вона уникала провокаційних кроків, визнавала територіальну цілісність та суверенітет Азербайджану, підтримала використання дороги Агдам — Ханкенді та інших альтернативних доріг для задоволення потреб вірменського населення в Карабаху, а також підтримала зусилля щодо реінтеграції вірменського населення Азербайджану», — йдеться у заяві.
Щодня, згідно з домовленістю між Баку та Єреваном, жителі вірменського походження через Лачинський КПП безперешкодно здійснюють перехід на територію Вірменії під наглядом російських «миротворців». Не рідкість, коли такі переходи закінчуються провокаціями з боку незаконних озброєних вірменських формувань. А повідомлення про порушення припинення вогню (у тому числі на кордоні Азербайджану з Вірменією) надходять кожні кілька днів, спричиняючи нестабільність у всьому регіоні.
Вочевидь, тема Карабаху миттєво викликає бурхливі емоції у двох народів — вірмен та азербайджанців. Адже за десятиліття конфлікту, що вміло підігрівається кремлівськими політтехнологами та «миротворцями», прірва між ними тільки зростає. Обидві сторони вважають себе жертвою в цьому протистоянні, а недовіра збільшується з кожною новою краплею крові. І якщо офіційний Єреван таки визнав цю територію суверенною територією Азербайджану, а етнічні вірмени, які мешкають на цій землі, нібито не хочуть підкорятися її законам і вимагають особливого статусу, то у нас, в Україні, таким кажуть «валіза — вокзал — росія». І ми точно знаємо, чому це кажемо…
