У дореволюційні часи німці-колоністи і їх спадкоємці, які жили в місті Полтаві, мали свою лютеранську церкву - кірху.
Вона була невелика, обладнана в старому складському приміщенні, яке перебудували під кірху на території німецької колонії ще в 1832 році. Але з часом вирішено було спорудити нову, красиву будівлю спеціально для кірхи. Це рішення прийняв сонет німецьких колоністів в 1868 році. Оголосили про збір коштів. На спорудження нової кірхи пожертвувала значну суму велика княгиня Олена Павлівна - дружина великого князя Михайла Павловича (сина російського імператора Павла I) - власниця багатого Карлівського маєтку в Полтавській губернії, жінка високоосвічена і з прогресивними поглядами, німкеня за походженням. Решту грошей зібрали також за рахунок пожертвувань. Збір проводила церковна рада: голова - барон Е.П.Врангель, поштмейстер Мезенкампф, доктор медицини К.Е.Ціммерман та інші.
Перший варіант проекту лютеранської церкви в Полтаві розробив архітектор Б.Г.Михайловський. Але її споруда в повній відповідності з цим проектом обійшлася б занадто дорого. Тому тодішній полтавський архітектор С.Г.Григораш, ґрунтуючись на проекті Михайловського, розробив новий, більш дешевий, і взяв на себе керівництво і всю відповідальність за спорудження церкви-кірхи для полтавських колоністів-лютеран. На урочистостях при її закладці в 1877 році виступили з натхненними промовами доктор медицини Е.Ф.Майєр і відомий полтавський педагог і громадський діяч С.П.Стеблін-Каменський.
Зводили кірху святих Петра і Павла протягом 1877-1881 років. Хоча і довго, але добротно і на століття. Першого (за новим стилем 13) листопада 1881 року вона була урочисто освячена і стала не тільки місцем задоволення культових потреб усіх віруючих лютеран, але й прикрасою в ряду інших культових споруд - пам'яток архітектури Полтави. Вона так гарно «вписувалася» на своєму місці розташування на розі тодішніх вулиць Кобелянська (нині Фрунзе) і Монастирській (пізніше Радянська), фасадом виходила до Другого Кірочного провулку (нині вулиця Остроградського).
Стиль полтавської лютеранської кірхи архітектори називають псевдоготичним. Вона була кам'яна, прямокутна в плані, однонефна з восьмигранною апсідою: довгастий чотирикутник, прибудова в два квадрата з восьмикутною спорудою вівтарної ніші, навколо якої був чотирикутний хід, який служив різницею. Головний фасад прикрашала красива, струнка, в готичному стилі, дзвіниця, на якій був дзвін вагою в 34 пуди (пуд = 16,4 кг). Храм був досить містким всередині: довжина 27 аршин (аршин = 71,12 см), ширина - 17 аршин, висота - 15 аршин.
Будівництво церкви святих Петра і Павла обійшлася євангелічно-лютеранській громаді Полтави (в цінах XIX століття) в 21 тисячу рублів, в тому числі лише ціна дзвону становила - 625 рублів.
У церкві був орган, і богослужіння проходили в супроводі органної музики. Першим проповідником в новій кірсі став пастор Адам Штраус, який з 1877 року служив і в старій будівлі. В останні роки перед революцією 1917 року полтавським пастором лютеранського сповідання був Гуго Юлійович Штам, який спочатку жив у казенному будинку по вулиці Фабрікантській (нині Балакіна), а потім у пасторському будинку по вулиці Кірочній, №6.
Церква святих Петра і Павла проіснувала в Полтаві до початку тридцятих років XX століття, була місцем зборів і богослужінь жителів міста німецької національності лютеранського віросповідання. Полтавська інтелігенція і прості люди цінували її, як цікавий пам'ятник архітектури, який так прикрашав цей куточок міста. Але коли почалися гоніння з боку органів радянської влади на релігію, на релігійних діячів всіх віросповідань, коли почали масово закривати і знищувати як православні, так і інші культові споруди, в 1932 році лютеранська церква святих Петра і Павла була закрита, а в наступному, 1933, році її будинок підірвали. Все зрівняли з землею, а на тому місці і на колишньому церковному подвір'ї посадили невеликий сквер.
Віра Жук,
кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України.
"Приватна Справа" № 37 (63), 11 вересня 1997 року.
