Для розуміння вірша, поезії має бути ключ.
Яким відкривається світ ідей, образів, що стоїть за кожним віршованим словом, фразою.
Я запропонував Олегу Мінгальову відкрити одну з його поезій.
Олег Мінгальов поет, драматург, художник, теоретик містеріального мистецтва, член Гільдії кінорежисерів України.
Олег люб’язно погодився.
Ми зустрілися в Полтавському художньому музеї (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка, на Всеукраїнській художній виставці з нагоди 250-річчя від дня народження І.П.Котляревського «Енеїда».
Олег читав власну поетичну присвяту Івановій горі до 250-річчя з дня народження І.П.Котляревського.
По чотири рядки.
Далі ключем відкривали світ ідей і образів.
Знову чотири.
Знову відкриття.
За підсумками нашої розмови я би охарактеризував її так: «Через І.П. Котляревського до розуміння — хто ми, українці».
Відео нашої розмови (можна слухати на підвищеній швидкості 1,25):
Розмову вели:
Олег Мінгальов (ОМ).
Олександр Золотухін (організатор Дискусійного Клубу Полтава, дискусійне прізвисько — Кіхот).
Олег Мінгальов«Іванова Гора»Присвята Івановій горі до 250-річчя з дня народження І. П. Котляревського
ОМ: «Іванова гора з часів Івана
Про котру написав Зеров
Є місце сили, де сорочка вишивана
З’єднала з архетипами перо.»
Кіхот: Що таке архетипи?
ОМ: Архетипами користуються поети, художники. Це термін з психології, що означає психологічні сутності, які існують вічно.
Перо письменника поєднане з цими архетипами.
Вони надихають поетів, художників.
ОМ: «Де втілено праміф праукраїнства
Що Трою заснувало не одну.
Сюди поети сходяться в таїнства
Посвяченими бути заодно.»
ОМ: Та Троя, про яку писав Вергілій, а потім Котляревський, вона була третя. До неї існували ті Трої, які засновували наші прапредки.
Археологи (Шилов) на розкопках зачепили ті пласти, вік яких близько 4 тис. років. То ж наша земля надзвичайно давня.
Ми могла засновувати великі міста, типу Трої.
Кіхот: «Ми» — хто мається на увазі?
ОМ: Наші прапредки, які жили на цих землях.
Кіхот: «Праміф праукраїнства»? Але чи були ці народи українцями?
Ми зростали на їхніх міфах, але це не ми.
ОМ: Це прошарки. Кого тільки тут не було. Тут немає чистих українців.
Кіхот: Так хто ми? Ми з якого ланцюга предків пішли?
Тут було багато ланцюгів і їхня культурна спадщина на нас впливає.
ОМ: Ми маємо пряме відношення до арійської культури.
Кіхот: Тобто, це наш культурний код. А не біологічний код.
Культурний код — те, що наповнює нас. І ми не розуміємо, як воно нас формує. Але воно сидить у нас.
ОМ: Культурний код і архетип — дуже споріднені речі. Платон ще називав це світом вічних ідей. І ці ідеї формують нас, як із глини. І те населення, яке тут проживає, воно стає українським дивним чином.
ОМ: «Творив веселий Котляревський
У хаті дідовій — ще й пак!
У зал запрошений губернський
Мазурку витанцьовував й гопак.»
ОМ: Котляревський був модерним, капітаном, військовою людиною, спілкувався з князями, графами. Людина освічена, книжна. Але і тримався традицій.
ОМ: «Та слухав дзвін з Успенського собору
Коли чорнильницю розлив
Та на коневі гарцював в підборах
По вулицям полтавських лип.»
ОМ: Тут розглядається геній місця. У кожному місті таке є.
Наш славетний земляк і жив саме на такому місці — Івановій горі.
Ця Іванова гора — це місце сили.
Кіхот: А в чому сила?
ОМ: Це було перевірено мною не один раз. Наприклад, цей вірш я написав на Івановій горі.
Коли музи мені нічого не нашіптують, то я іду на Іванову гору і дивним чином я там починаю писати.
Кіхот: То це природа мається на увазі?
ОМ: Місце сили — можливо, пов’язане з гравітаційними лініями, розломами чи ще з чимось, що мені важко коментувати.
Але як письменник можу свідчити, що саме там у мене кожного разу з’являвся вірш.
Кіхот: У всякому разі, психологічно це щось. Можливо, це дійсно якісь хвилі, природу яких ми не розуміємо. А, можливо, це просто дія природи — гора, краєвид.
ОМ: Мабуть, це все разом працює. І навіть присутність музею — хати Котляревського. Вона надихає.
Це щасливе стрітення різних обставин. Саме там народився Котляревський. Тому я і назвав Полтаву літературною столицею.
Кіхот: Виходить, Котляревський підсилює дію цих сил. Виникає емоційна прив’язка. Тільки думка про те, що там був Котляревський, примножує природну силу цього місця.
ОМ: Це так. Але постмодерністську стилістику, яку використовував Котляревський, він не сам придумав. Був такий російський поет Осіпов, який писав щось подібне. Це була мода того часу. І Котляревський, як людина того часу, хотів встигнути за модою. Причому він зміг своїм дотепним гумором, живими соками землі насичити свій твір. І його варіант Вергілієвої «Енеїди» вразив сучасників.
Спонтанність, добрий гумор, як у Котляревського — це і є характер українця. До життя і до смерті ставитися з гумором.
Кіхот: Ви сказали, що він написав модну річ. Виходить, він не думав створювати щось велике. А хотів повеселити сучасників.
ОМ: Велика річ виникає іноді, коли ти не занадто серйозно до цього ставишся. Дуже серйозні люди часто бувають в похоронній команді. А ми люди, які цінуємо життя.
ОМ: «Шевченко теж второпав добрий норов
В захопленні від кола благородних
Коли засмажений чи сом, чи короп
Капніста Василя серед графинь дородних»
Чекав на бравого Івана
Що залюбки ходив столоватися з графом.
Поетів-офіцерів звана
Компанія гула, кричала «Браво!»
ОМ: Сам Шевченко, як справжній українець, любив відпочити.
Кіхот: А по віршам ми знаємо, начебто він завжди страждав.
ОМ: Не все у поезії Шевченко страждання.
Кіхот: Шевченко створив маленькі міфи, словоформи, якими ми живимося до сих пір. І в цьому його велич.
ОМ: Звичайно. Він долучився до справи Котляревського. Він ще один міфотворець.
Але ми ще згадуємо тут Василя Капніста, який був графом. Відомий драматург і захисник України перед лицем імператора.
І музей Котляревського розташовується у будинку Василя Капніста. Він теж був великим поетом. В Полтаві його, на жаль, не згадують. І пам’ятника нема. Моя скульптурна фірма пропонує Полтаві проект (ескіз) такого пам’ятника.
І батьки Гоголя грали в театрі у Василя Капніста.
Василь Капніст поет високого рівня.
Сучасну російську мову будував не тільки Пушкін, а й Василь Капніст.
Кіхот: Зустрічав думку, що за відомими стоїть гурт невідомих, вклад яких більший. Але відомі були в певних відносинах з сильними світу сього. І їх винесло нагору. А невідомі залишилися в невідомості.
ОМ: Це буває частіше всього.
Всі любили смажену рибу. Але за умов сучасної індустріалізації, погіршення екологічного стану риба перевелася. І на це не звертають увагу владці — чиновники.
Кіхот: Ця тенденція десь з восьмидесятих років.
ОМ: Коли перестали серйозно займатися своєю землею і припинилися наукові спостереження.
Кіхот: Але ж в магазинах риба є.
ОМ: Це та, яка на антибіотиках, вирощена в ставках. Її небезпечно іноді вживати.
ОМ: «Між відчайдухів та героїв
Кувався міф Вітчизни.
Козацьку кров полиш гукать — «До зброї!»
Сарматів-скіфів вірування чесне»
ОМ: Є те, що називається егрегор, або духи охоронці.
Коли ми бачимо героїзм, коли йдуть наші хлопці захищати Україну, спокійно, так, як і їх предки.
Ми вважаємося синами Юнони. А вона прародителька Марса. А Марс — бог війни. Відповідно, змагатися з українцями — це все одно, що з Марсом змагатися.
Кіхот: Так ми землероби, чи ми воїни?
ОМ: Землероб мусить бути воїном. В одному з моїх віршів сказано: «О отец, пахарь-воин...».
Є помилкою, якщо ми відокремлюємо.
Ми мусимо бути чудовими аграрними інженерами. Але також мусимо бути науковцями. І зброю мусимо мати надсучасну.
Найбільша кількість українців задіяна в космонавтиці.
Мусимо поєднати традиційне і надсучасне.
А не просто бути зосередженими на землі.
Впертися і дивитися, як оті гречкосії, які далі свого носа не бачили, а потім їх забирали в рабство.
ОМ: «Бо меч висів у кожного над ліжком.
Хлопчисько тільки-но спиравсь на ніжки
Хапався за козацькі віжки
Та мчався між чортополохів»
ОМ: Кожний хлопчина виховувався з шаблюкою. Його саджали на коня і він намагався скакати.
Мене також навчали просто. Мені було 13-ть років. Дядько посадив мене на мотоцикл, пояснив де тормозити і так далі. І я далі сам зорієнтувався, як тим усім управляти, промчав кілометрів п’ять і повернувся. Я навчився. Це нормальний козацький підхід.
ОМ: «Проміж дібров сов полохливих.
Крізь хуртовину, спеку, зливи
Зростав відважний син
Та й бігав по стерні босий.»
ОМ: Це і є виховання цих скіфів-сарматів. Таке трішки суворе.
Кіхот: Тут мова йде не про Котляревського особисто, а взагалі про нас.
ОМ: Так. Ми маємо бути однаково непохитними, сильними. Попри індивідуальність кожного.
Кіхот: Ви сказали про сарматів-скіфів. Знову повертаюся до того, що сказав раніше — це наші культурні, а не генетичні, не біологічні предки.
ОМ: Це не так важливо. Важливо те, що отой егрегор ліпить, як із глини, ті народи, які тут проживають, українців. Така дивна алхімія. Потрібно захотіти — і ти зливаєшся з тим архетипом. І від цього ти посилюєшся. Від цього відкриваються дивні містерії, таїни.
Коли ти занурений у історичні прошарки, тим самим ти бачиш перспективу майбутнього.
ОМ: «На попелі, що жевріє — станцює!
Вареників наїсться, ковбаси...
Пробились вуса ось і вже басить.
Написано на Івановій горі у Полтаві 8 Серпня 2019 Року».
Українця формує егрегор української землі, який творився на ній тисячоліттями. Багатьма народами, скіфами-сарматами. Славетними українцями — Іваном Котляревським, Тарасом Шевченком, Василем Капністом.... Українство — це культурний, а не генетичний, не біологічний код.
Важливо те, що отой егрегор ліпить, як із глини, ті народи, які тут проживають, українців. Така дивна алхімія. Потрібно захотіти — і ти зливаєшся з тим архетипом. І від цього ти посилюєшся. Від цього відкриваються дивні містерії, таїни.
Олександр ЗОЛОТУХІН, організатор «Дискусійного Клубу Полтава»
