У мальовничому куточку Великих Сорочинців знаходиться еко-ранчо. Там господарі утримують коней різного віку та порід. Власники конюшні не просто розводять тварин — вони рятують їх від смерті.
Ірина Кіркіченко та Едуард Вітько переїхали до Сорочинців три роки тому з Черкас. Близько двох років вони шукали місцевість, де їхні коні будуть вільно себе почувати. Подружжя переїхало в село з чотирма конями. На даний момент їх 30. Ірина з дитинства проявляла цікавість до цих благородних тварин. Але лише у 24 роки пішла до кінного клубу.
— У мене не вистачало коштів, щоб навчатися у кінній школі. Тому я вирішила влаштуватися в такий клуб на роботу. Працювала в прокаті, катала людей, а паралельно вчилася, — згадує Ірина.
Власниця ранчо розповідає, що вони переважно рятують травмованих спортивних коней. Як тільки кінь перестає бути корисним — його продають. Якщо бажаючих доглядати не знаходять, то колишніх зірок спорту здають на м’ясо. Єдиний шанс — бути врятованими небайдужими.
Так Ірина та Едуард протягом 10 років вберегли від загибелі 15 коней. Коли в державних чи приватних підприємствах, що займаються кіньми, закінчується фінансування, тварин продають у короткі терміни. Власникам закладу неважливо, чи то молодий кінь, чи маститий, чи той, що ще не бачив світ. Одного разу таким чином Ірині вдалося врятувати від загибелі відразу два життя: жінка викупила вагітну кобилу. Лоша народилося вже на ранчо й ніколи не дізнається як це: жити в неволі.
Подружжя розводить коней: Ірина самостійно приймає пологи в кобил. Деяких тварин з часом продають.
— Я розумію, що безкінечно розводити коней не потрібно, щоб їх не спіткала доля батьків. Коли продаємо коня, то перевіряємо покупців, щоб тварина не потрапила в погані умови, — розповідає власниця ранчо.
Ірина й Едуард намагаються зробити проживання коней якомога комфортнішим. Для них збудували простору конюшню, левади для пасовищ займають близько п’яти гектарів. Якщо кінь не буде постійно рухатися, то ризикує захворіти. Тому тварини гуляють широкими луками. При правильному догляді кінь може прожити до 30 років.
Власники ранчо із задоволенням запрошують усіх бажаючих подивитися на їхніх улюбленців. Подружжя прагне, щоб до них приходили діти, які хочуть навчитися доглядати за конями.
— Ми відкриті для односельців, які бажають приділити коням увагу. Нам дуже хочеться показати людям, що вони — не просто робоча сила, а й об’єкт приємної турботи. Ми покажемо, як правильно вичісувати коня, годувати, мити, а після обов’язково покатаємо, — зазначає Едуард Вітько.
Для Ірини й Едуарда важливо, щоб коні отримували належну турботу. У майбутньому вони планують запросити на ранчо професійних тренерів. Але в спорт іти не будуть, це занадто травматично для тварин. Зараз над конюшнею добудовують кімнати. Вони розраховані на людей, які хочуть відпочити від гамірного міста та поспілкуватися з кіньми: повипасати їх, покупати, покататися.
Еко-ранчо — це не просто ферма. Це місце, де кожен кінь отримав другий шанс на життя. У гідних умовах, у люблячій родині.
Прес-служба Велокорочинської ОТГ
