9 травня у Полтаві тисячі людей прийшли покласти квіти до меморіалу Солдатської слави
9 травня День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. В Полтаві, як і в інших містах України, була організована хода до Меморіального комплексу Солдатської слави. Вшанувати пам’ять полеглих солдат і покласти квіти до вічного вогню прийшли близько 4-5 тисяч полтавців.
О дев’ятій годині люди почали збиратися біля ТЦ «Конкорд». В руках у них були різноманітні квіти: бузок, гвоздики, конвалії, троянди. На грудях — прикріплені червоні «маківки», які є символом Дня пам’яті та примирення, який відзначають напередодні 8 травня. Також деякі полтавці прийшли із портретами рідних, які були учасниками Другої світової війни.
Колона сформувалася на вулиці Європейській і повільно рушила до підніжжя гранітного Солдата-визволителя. В перших рядах колони йшли представники влади, священнослужителі й нечисельні ветерани війни. За правопорядком слідкувала рота поліції.
Біля «Вічного вогню» була облаштована сцена, на якій розіграли театралізовану виставу. На платформі стояли «застиглі» актори в солдатській формі зі зброєю в руках. При наближені колони до меморіалу фігури «ожили» і розіграли сцену бойових дій.
74-у річницю Перемоги над нацизмом у Полтаві відзначили без промов чиновників. Пам’ять про полеглих вшанували хвилиною мовчання. Під звуки військового салюту та Державного гімну України тисячі полтавців поклали квіти до Вічного вогню.
Після покладання квітів заграв духовий оркестр, а охочих нагодували солдатською кашею. Хода обійшлася без конфліктів.
Близько дев’ятої години люди почали збиратися біля ТРЦ «Конкорд»
Фото Миколи Лисогора
Фото Миколи Лисогора
Фото Миколи Лисогора
Поліція перекрила дорогу транспорту на вулиці Європейській і охороняє хід колони.
Фото Миколи Лисогора
Поліцейський з червоною маківкою на грудях.
Фото Миколи Лисогора
Полтавці прийшли із портретами учасників Другої світової війни.
Фото Миколи Лисогора
Крім портретів в руках вони тримали квіти.
Фото Миколи Лисогора
Рух колони.
Фото Миколи Лисогора
В першому ряду колони йшли представники влади, священики й ветерани війни.
Фото Миколи Лисогора
Фото Миколи Лисогора
Ветеранів, які брали участь у бойових діях під час Другої світової війни, з кожним роком стає все менше.
Фото Миколи Лисогора
Біля Вічного вогню представники військово-спортивного центру «Воїн» розіграли сцену бойових дій.
Фото Миколи Лисогора
Під звуки військового салюту та Державного гімну України тисячі полтавців розпочали покладання квітівдо Вічного вогню.
Фото Миколи Лисогора
Колона перед Меморіалом Солдатської Слави.
Фото Миколи Лисогора
Червоні прапори були без радянської символіки.
Фото Миколи Лисогора
Покладання квітів до Вічного вогню.
Фото Миколи Лисогора
Деякі батьки одягли своїх дітей у своєрідні атрибути форми радянського солдата.
Фото Миколи Лисогора
Прийшли покласти квіти до меморіалу полеглих у Другій світовій війні й сьогоднішні воїни — ветерани АТО.
Фото Миколи Лисогора
Покладання квітів до підніжжя гранітного Солдата-визволителя.
Фото Миколи Лисогора
Квіти ветеранам.
Фото Миколи Лисогора
Полтавка Світлана прийшла вшанувати пам’ять полеглих разом зі своєю родиною. В руках вона тримає портрет своєї бабусі, яка на війні була медсестрою. Там жінка познайомилася із полтавцем Василем Писанкою, з яким після війни й одружилася. З ним вона пройшла всю війну, пережила блокаду Ленінграду.
Фото Миколи Лисогора
Полтавка Наталія також прийшла зі своєю родиною. В руках тримають портрети своїх дідів, які воювали на Ленінградському, Брянському, Забайкальському фронті. Троє з них пройшли всю війну і повернулися додому живими. Андрій Чуб загинув на війні. Микола Мельников брав участь у штурмі Берліну і залишив на будівлю Рейхстагу свій підпис.
Фото Миколи Лисогора
Дмитро Якович Горбун пройшов всю війну. Був у Берліні. Втратив ногу біля ріки Одер. Два роки провів у шпиталі й у 1947 році повернувся додому. З фронту його чекала дружина Марія Тимофіївна.
Фото Миколи Лисогора
Полтавці Людмила і Віктор тримають в руках портрети своїх дідуся і бабусі. Вони захищали Чорноморський флот який в той час стояв в Батумі. Були зенітниками. Пройшли разом всю війну.
Фото Миколи Лисогора
Полтавки Тетяна і Катерина розповіли про своїх дідів Івана Гарбуза та Іллі Хижняка. Іван Гарбуз у 1941 році пішов на війну. Був морським піхотинцем на Північному фронті. Конвоював кораблі американців з продовольством і зброєю по замінованому морю. На шлюпці розміновував дорогу — і кораблі США везли в СРСР необхідне продовольство. За це Іван Гарбуз отримав медаль Ушакова. Ілля Хижняк пішов на війну у 1942 році. Воював в складі зенітної дивізії Білоруського фронту. Був два рази поранений, нагороджений «Медаллю за відвагу».
Фото Миколи Лисогора
Полтавки Тетяна і Катерина розповіли про своїх дідів Івана Гарбуза та Іллі Хижняка. Іван Гарбуз у 1941 році пішов на війну. Був морським піхотинцем на Північному фронті. Конвоював кораблі американців з продовольством і зброєю по замінованому морю. На шлюпці розміновував дорогу — і кораблі США везли в СРСР необхідне продовольство. За це Іван Гарбуз отримав медаль Ушакова. Ілля Хижняк пішов на війну у 1942 році. Воював в складі зенітної дивізії Білоруського фронту. Був два рази поранений, нагороджений «Медаллю за відвагу».
Фото Миколи Лисогора
Полтавки Тетяна і Катерина розповіли про своїх дідів Івана Гарбуза та Іллі Хижняка. Іван Гарбуз у 1941 році пішов на війну. Був морським піхотинцем на Північному фронті. Конвоював кораблі американців з продовольством і зброєю по замінованому морю. На шлюпці розміновував дорогу — і кораблі США везли в СРСР необхідне продовольство. За це Іван Гарбуз отримав медаль Ушакова. Ілля Хижняк пішов на війну у 1942 році. Воював в складі зенітної дивізії Білоруського фронту. Був два рази поранений, нагороджений «Медаллю за відвагу».
Фото Миколи Лисогора
Покладання квітів студентами, чиновниками, священиками. Портрети загиблих в руках і військові костюми на дітях неоднозначно сприймаються у суспільстві. Для когось такі урочистості — шана пам’яті за полеглими ветеранами. Інші таку традицію вважають не зовсім потрібною, і події найстрашнішої війни в історії людства згадують у тихій скорботі.
Фото Миколи Лисогора
Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»
