Тисячі людей прийшли до Меморіального комплексу Солдатської Слави, щоб покласти квіти до підніжжя гранітного Солдата-визволителя
9 травня тисячі полтавців традиційно прийшли до Вічного вогню на Меморіалі Солдатської Слави, щоб вшанувати пам’ять полеглих визволителів та відзначити 74-ту річницю Дня Перемоги.
Цього року обійшлося без ексцесів. Сергій Бойко, який минулого року прийшов на покладання у будьонівці із червоною зіркою, сьогодні був у костюмі та без головного вбрання. У колоні були червоні прапори, але без радянської символіки. Щоправда, один із прапорів був у чохлі, який мав радянську символіку, тому поліцейський зробив з цього приводу зауваження. Окремі учасники мали на одязі символічні «маки». Один чоловік мав під піджаком заборонену «георгієвську стрічку».
Визволитель Полтави Борис Лутін, який є живим символом цього свята, вже не крокує у святковій колоні, але у генеральському мундирі стоїть обабіч, у супроводі доньки.
Готується до покладання квітів і полтавець Валерій Єрьоменко, який прийшов зі своїм сином Костянтином. Хлопчик тримає портрет своєї прапрабабусі — Бойко Катерини Іванівні, підпільниці, яка боролося із окупантами Полтави із 1941 року. Частина документів про полтавську підпільницю зберігається у Полтавському обласному краєзнавчому музеї.
У святі взяли участь і зовсім молоді «радянські солдати» — юнаки та дівчата військово-патріотичного клубу «Воїн». Вони одягнуті у військову форму часів Великої Вітчизняної, тримають у руках хоч і не робочу, але реальну зброю, із якою йшли у бій наші героїчні пращури. Зокрема, кулемет Дегтярова та гвинтівку СВТ-40.
Біля плити братської могили стоїть Віктор Степанюк, він тільки цього року дізнався про те, що викарбуване ім’я на плиті рядового «Федин Алексей Степанович» — це його родич, брат його батька. Він хоче перевірити цю інформацію, адже сімейна історія говорить, що Олексій Федін у 1943 році потрапив у полон і перебував у німецькому концтаборів. Восени 1944 року сім’я отримала звістку про його загибель.
Після виконання гімну та військового салюту живі квіти лягли до Вічного вогню. Люди у мундирах після покладання віддавали військову честь, дехто хрестився, більшість — вклонявся та промовляв про себе слова вдячності.
Урочиста церемонія завершилась частуванням «солдатською кашею».
Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»
