Сучасні свердловини з видобутку вуглеводнів знаходяться на величезних глибинах — це тисячі кілометрів. У той час, як чорноземи — це верхній шар землі, який вимірюється в метрах. То хто ж забруднює найбільше багатство України й робить його непридатним для вирощування с/г культур?
Ця тема — актуальна й болюча для всіх жителів України, вважає начальник Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області Вадим Чувпило.
А те, що болить, обростає міфами.
Міфи виникають, коли люди не знають, як пояснити якесь явище. Тому міф про забруднення чорноземів нафтогазовим комплексом — серед популярних. Звісно, там, де є промисловість, не може бути ідеально чисто. І, звичайно, якщо промисловці не дотримуються екологічних норм і трапляються аварії — це відчують усі. Але сучасні підприємства мають такі технології, що проблеми подібного плану залишаються в минулому. У першу чергу мова — про видобуток газу. Це практично безвідходне виробництво. Після буріння свердловини паливо виходить із неї по спеціальних трубах на установки з очищення, а потім — у газотранспортну систему України.
Що відбувається із ґрунтами перед початком видобутку газу?
— Є певна процедура для розміщення свердловини. Необхідно зняти родючий шар ґрунту, перенести його і скласти в чітко визначеному місці. Для цього суб’єкт, який має намір розмістити свердловину, має розробити проект рекультивації земельної ділянки. Згідно з ним, передбачено три основні етапи. Перший — підготовчий до виконання земельних робіт, другий — перенесення родючого ґрунту, і третій — його зберігання, — розповідає Вадим Чувпило.
Ми знаємо, що свердловина може працювати роками й десятиріччями, але вона — тимчасовий об’єкт. Він існує доти, доки є корисні копалини. Коли енергетичний ресурс вичерпано, свердловину тампонують. А шари родючого ґрунту повертають на місце.
На полях, ріллі, пасовищах сінокосах ми зустрічаємо своєрідні труби, які стирчать на 30-40 см і загороджені. Це ознаки геологорозвідувальних робіт, які провела держава. І, можливо, там надалі будуть свердловини й звідти піде газ. Але ці мітки самі по собі не несуть загрози для чорноземів. Як і буріння свердловин. Тому що сучасні технології дозволять це зробити з мінімальним впливом на довкілля. Шлам — речовину з надр, що виходить назовні при бурінні — сьогодні не просто вивозять на полігони ТПВ, як раніше. Його розділяють на технічну воду на вторсировину в спеціальних герметичних фільтраційних басейнах прямо на майданчику біля свердловини. Цим займаються спеціальні сервісні компанії й це — вигідний бізнес.
До Вадима Чувпила часом надходять звернення від населення про те, що діяльність компаній із видобутку вуглеводнів призводить до хвороб у людей:
— Були такі речі в Миргородському районі, на землях державної власності, де розташована свердловина. Люди, які проживали поруч, поскаржилися на хвороби: у них почало випадати волосся, з’явилися пухлини. Але ми знали точно, що ця свердловина ще не запущена. Велика справа — самопереконання людей. Можливо, хтось їм підказував при цьому, тому що в нас часом люблять політизувати. А з іншого боку, хтось просто маніпулює людською свідомістю поданням неправдивої інформації. Комусь було вигідно, аби не було конкурентів. Ми розбиралися, розглядали скарги, виїжджали на місце — усе згідно з технічними нормами, порушень немає.
На Полтавщині 70% ґрунтів — особливо цінні за якісними характеристиками. Тобто прошарок гумусу містить у собі багато корисних органічних речовин для високих врожаїв.
Але через недбале господарювання на чорноземах їхня цінність втрачається. Фахівці спостерігають: товщина гумусу, що придатний для вирощування сільськогосподарських культур, щороку зменшується. І винні хімічні добрива.
— Як фахівець у сфері земельних питань, можу сказати: держава звертає увагу на якість ґрунту, який вона передає в оренду. Приватні ж власники не зважають на якісні характеристики ґрунту на момент передачі. Основна мета підприємця — отримання прибутку. І, не витримуючи правил сівозмін, він також перенасичує землю добривами — хімічними, а не органічними — для отримання більшого врожаю. І перетворюється земля із біологічно активної сполуки на хімічний субстрат. Наші аграрії активно почали використовувати хімічні добрива вже півтора десятка років. Зараз, у 2018 році, ми спостерігаємо сумний результат, — підкреслює начальник Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області. — Крім того, ґрунт, насичений хімікатами, внаслідок опадів промивається. Усе це потрапляє в ґрунтові води, потім стікає в річки, потрапляє в глибші шари. І, зрозуміло, що важкі метали, формальдегіди тощо не розщеплюються так просто. Це якраз і є наслідком того, що ми маємо забруднені річки, озера, питну воду в колодязях.
Керівник також підкреслює: господарі, які передають землю в оренду, за цим не слідкують. Як показала практика, більшість власників паїв навіть не знають, де знаходиться їхня земля. Наявність ділянки, переданої в оренду, сприймається як одноразовий грошовий бонус у кінці року. А агровиробники користуються відсутністю контролю з боку власника: вносять добрива, які хочуть.
— І потім, коли закінчується договір оренди, а громадянин або його діти вирішують обробляти землю самостійно, то дивуються: чому ж нічого не родить? Начебто на сусідньому полі врожайність висока. У суміжного землекористувача, який обробляє землю, врожайність висока. А вони от що не посіють, а воно не росте. Усе дуже просто: агровиробник налагодив уже системне додавання хімічних добрив. І він знає, що треба додати наступного року до того, що там є, аби врожайність була високою. Якість у такому випадку відходить на другий план, — зазначає Вадим Чувпило.
Для відновлення, реабілітації знищених хімікатами ґрунтів треба, аби вони тривалий час були залуженими — під рослинністю. У стані спокою десятки років.
Анна ДОВГОШЕЙ
