Всі медичні та немедичні дані про пацієнта, якими володіє співробітник охорони здоров'я, вважаються медичною таємницею і не підлягають розголошенню. Однак існують передбачені законом ситуації, коли медики просто зобов'язані надати інформацію про хворого. Коли ж це потрібно робити, спираючись на чинне законодавство?
Лікар, медсестра або будь-який інший медичний працівник, який володіє інформацією про пацієнта, не має права її розголошувати. Але в наступних випадках закон передбачає розкриття необхідних даних про хворого:
Інформацію про стан здоров'я неповнолітніх дітей обов'язково потрібно повідомляти батькам або опікунам.
Розголошувати інформацію про пацієнта можна, якщо він дав на це документальний дозвіл (відповідно до ст. 21 ч. 2 ЗУ «Про інформацію»).
Особи, які подали заяву на оформлення шлюбу, мають право знати про стан здоров'я свого майбутнього чоловіка/дружини. Ця норма регулюється ст. 30 Сімейного кодексу України.
Про потерпілу людину в результаті насильства в сім'ї лікарі зобов'язані повідомляти в поліцію, спираючись на ст. 9 ЗУ «Про попередження насильства в сім'ї».
Інформацію про психічне здоров'я людини в деяких випадках можна повідомляти без згоди опікуна пацієнта (ст. 6 ЗУ «Про психіатричну допомогу»).
Інформацію про ВІЛ-позитивний статус людини дозволяється повідомляти медичним працівникам, які лікували пацієнта і виконували йому медичні маніпуляції, іншим особам за рішенням суду.
В ході судового слухання, коли інформація про стан здоров'я пацієнта є важливою для винесення вироку (клопотання про надання такої інформації можна подати на підставі ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України).
В інших випадках розголошення лікарської таємниці є прямим порушенням прав пацієнта.
Автор: Ольга Купріянова
