Надія каже, що тепер із задоволенням носить звання найкращої подруги, мотиватора та підтримки для глядачок. Напевно, тому вона стала частиною нового проєкту-перевтілення «Щасливі за сім днів» (СТБ). Разом з Мариною Боржемською та Андрієм Жельветро Матвєєва допомагатиме учасницям полюбити себе та стати щасливими.
— Надія, невже можна стати щасливою за сім днів?
— Щасливою можна стати за одну хвилину, якщо знати, як зрозуміти себе. Ці сім днів, які ми даруємо учасницям проєкту, для когось і стали найщасливішими. Це шлях до себе інтенсивним способом за підтримки цілої команди. Така сильна психотерапія. Відчуття щастя може статися будь-якої миті просто від розуміння того, що воно є.
— А для вас що таке щастя?
— Це гармонія з собою. Стан спокійної радості. Якщо раніше, в юності, я думала, щастя — це якісь гострі відчуття, емоції, то з віком прийшла до того, що щастя — це тиха радість, своя, рідна. Воно виникає від багатьох факторів, у тому числі здоров’я свого та близьких людей. І зараз, як ніколи, ми це розуміємо. Нещодавно мене спіткало таке відчуття під час подорожі на Мадейру. Я дивилася на океан і думала: яке щастя! Від того, де я перебуваю, з ким і розуміння, що вдома на мене чекають рідні люди.
— Таке усвідомлення, швидше, приходить із віком.
— З досвідом. Але комусь для цього, може, й життя не вистачить. Потрібно частіше ловити себе на думці, що ти щасливий.
— Можливо, це мудрість?
— Думаєте, тільки мудрим зрозуміле щастя?! Я вважаю, що тим, хто не надто замислюється, навіть простіше його досягти. Багато знань додають смутку. Усі учасниці нашого проєкту проходять через трагічні моменти свого життя, щоб розпрощатися з ними та йти далі. І комусь це вже дає відчуття щастя.
— Чи була історія, яка вразила вас найбільше?
— Кожна запам`яталася по-своєму. Але просто вразила доля Надії. Мати залишила її біля порога пологового будинку, дівчинка виховувалась у дитбудинку. І тепер, пройшовши через поневіряння, образи, вона допомагає людям, які опинилися в подібній ситуації. Ми разом згадували її минуле, плакали, переживали. І наприкінці, побачивши осяяне обличчя Надії, я зрозуміла, що вона щаслива. Для мене щастя та подяка — почуття, які йдуть поруч.
Читайте також: «Я класна, вільна та весела»: дочка Костянтина Меладзе Лія розповіла про свою участь у проєкті «Голос країни»
— Марина Боржемська відповідає за зовнішній образ героїнь, Андрій Жельветро — психологічний, а ви…
— Я виступаю, як «найкраща подруга всіх жінок». Той рівень довіри, який сформувався у глядачок завдяки проєкту, допомагає проходити з нашими героїнями найважчі випробування. І «осічок» не було.
— Скільки жінок ви вже ощасливили?
— Це чотирнадцять учасниць із зовсім різними історіями. Ті, хто пережив зраду, нелюбов, тяжкі стосунки з батьками, сумніви у собі. Власне, поєднує всіх цих жінок тотальна нелюбов до себе.
— У вашому житті було щось схоже?
— Звичайно! Я із сім’ї, де тато був алкоголіком. Змалку змушена була виступати в ролі щита для мами. Досі пам’ятаю відчуття, що мала помирити батьків. Звісно, я з цим жила роки. Це була невпевненість у собі. Мені дуже хотілося бути для всіх хорошою.
— Хто вам допоміг?
— Звернулася до психолога. У дитинстві й сама мріяла стати психологом — потяг до вивчення себе був завжди. Пізніше, коли вже працювала на радіо, телебаченні, мене оточували психологи, я знаходила для себе відповіді на якісь питання. Зрештою, мені допомогла психотерапія. Це був мій порятунок, я стала іншою людиною. Навіть не можу чітко сказати, в який момент це сталося. Але мама тоді зауважила: «Ти зовсім інша».
Читайте також: «Практично всі учасниці вже закохані в Алекса»: телеведучий Григорій Решетнік про нового героя «Холостяка» та фінал «Холостячки»
— Ви пробачили тата?
— Так! І це надзвичайно важливе для мене питання. Зараз розумію, що він просто прожив життя так, як зміг. При тому, що кривдив маму, мене любив. Я впевнена, що була найсвітлішою людиною в його житті. Так, у мене була на нього образа, прикрість. Але тепер розумію, в тому стані, в якому він перебував, наскільки йому було складно дати мені любов. Але йому це вдалося.
Знаєте, що я зробила? Запитала маму, як тато ставився до мене в ранньому дитинстві. Вона зі сльозами на очах розповіла, коли я була маленька, він дуже любив мене! Знати це було дуже важливо для мене. Будь-яка дівчинка, що б не діялося з батьками, повинна розуміти, що тато її любить. Тому, повертаючись до проєкту, мені не треба було нічого вигадувати, спілкуючись із героїнями. Мій інструмент — це я сама та мої переживання. Просто я завдяки якомусь внутрішньому механізму вмію все використати собі на благо. Ще не стикалася із ситуацією, яка б мене поламала. Пощастило, що у всіх своїх проєктах я працювала, зокрема, для душі.
— Не сумуєте за «Все буде добре»?
— Знаєте, я ніби вже сама стала цим проєктом. Просто зжилася з ним. Це програма-довгожитель. Звичайно, в якомусь сенсі сумую. А з іншого боку, розумію, що це завжди зі мною. Як жінка я прожила вже кілька життів. Уявіть, скільки часу мені потрібно було, щоб самій знайти ті поради, якими ми ділилися в проєкті.
— Ви застосовуєте їх?
— Постійно! Я просто ходяча енциклопедія.
— Відомо, що насправді ваше ім’я Людмила…
— Надія стала моїм ім’ям для роботи, коли я приїхала до Києва і влаштовувалася на радіо. Мені сказали, придумай щось інше. Я згадала бабусю, яка мене називала «надія всієї родини». Ім’я Надя повернулося до мене як щось рідне. Бабуся з мого народження говорила: «Вона стане великою людиною». Бабуся померла, коли я була в десятому класі, але її впевненість досі живе в мені. Одразу після народження я захворіла на крупозне запалення легенів. Все сталося в Керчі, на той час це було смертельне захворювання. Молодий лікар зробив усе можливе, щоб я лишилася жити.
— Ви змінили ім’я у паспорті?
— Ні. У цьому плані я людина консервативна. Краще не чіпати те, що можна залишити так. Ім’я, яке дано мені з народження, для сім’ї, найближчих. І в мене відчуття, що я можу в якийсь момент «сховатись» за своїм справжнім ім’ям. Як у нірку. Зрозуміла це з часом. Може, тому що я завжди й у всьому шукаю позитивні моменти.
Читайте також: «Я страждав від нерозділеного кохання»: Олексій Суханов зробив несподіване зізнання напередодні Нового року
— Це найважливіше і для багатьох дуже складно.
— Іноді мама каже: «Дочко, подивися, ти така розумна, талановита, не така, як я. Що в тобі від мене?» Я відповідаю: «Мамо, твій невгамовний оптимізм!» У неї було важке життя, але вона завжди знаходила вихід, старалася не сумувати. Тож, гадаю, оптимізм мені передався у спадок. Життєстійкість така.
— Я так розумію, що нещодавня подорож на Мадейру була новорічними канікулами?
— Ми поїхали туди зустрічати Новий рік. Відомо, що саме там проходять знамениті феєрверки у святкову ніч. Я вже не вперше на Мадейрі і знову залишилася в повному захваті. Буяння фарб, сонця, енергії океану. У новорічну ніч на набережній збирається все місто, і сім хвилин безперервно йдуть феєрверки. Я навіть кричала від захоплення!
— Їздили з коханим?
— Оскільки не дуже хочу вдаватися до подробиць, скажу, що я їздила не одна і це було чудово! Особливо від того, що можу розділити свою радість з іншою людиною, яка так само її відчуває — щиро та захоплено.
— Ви зараз щасливі?
— Так!
Читайте також: «Хтось живе без руки, ноги, ще чогось. А я без чоловіка»: Ольга Мартиновська розповіла про себе та родзинки нового сезону «МастерШефа»
Фото СТБ
