Любомир Левицький — український режисер ("Штольня" (2006), "20 доларів" (2007), "Обійми мене" (2009), "Ломбард" (2013), "Тіні незабутих предків" (2013), "Хранитель шляху" (2015), #SelfieParty (2016). У 2017 почав зйомки фільму "Егрегор" (проект виграв пітчинг і отримав держфінансування в розмірі 22 млн грн). Взагалі-то, перелік робот не самий довгий. Але до деяких можна сміливо додати словосполучення "вперше в Україні".
"Штольня" — перший україномовний трилер. "Тіні незабутих предків" — перший фільм в незалежній Україні, який відбив свій бюджет, бо був не тільки у вітчизняному прокаті, а й успішно продавався в інші країни. Теж саме можна сказати і про #SelfieParty — це справжнє українське касове кіно.
Ваша робота підкорена якійсь стратегії? Той же кліп з румунськими музиками з Transylvania Damn Fun для Голівуду — це везіння чи методична робота в конкретному напрямі?
Моя зустріч з Transylvania була випадковою, але знаковою. Я вірю в те, що в житті випадково нічого не буває. Елементарна зустріч, вона через деякий час, обов'язково, чимось відгукнеться.
Хлопці дуже не стандартні, у них дуже чіткі задачі в рейдері — не виступати доки не зайде сонце, вони володіють більше ніж п'ятьма мовами, навіть на майданчику, вони розмовляли між собою то одною, то іншою. Іноді я навіть не знав, що це за мова.
А ви якими мовами володієте?
У мене англійська, українська, російська вільно, польська і німецька розмовні.
Я сказав музикантам, що зніму для них кліп, але потім будемо працювати над саундтреками до мого кіно. Я їм розказав ідею, і вони були дуже вражені, тому що це саме їхній матеріал.
Ми маємо дуже багато класної містики, багато класних персоналій — неймовірно багатий пласт, який абсолютно невідомий світу. Якщо це подати правильно, у формі, до якої звик світовий глядач, але наповнити її своїм матеріалом, то маємо 100-відсотковий шанс зробити щось своє, нове. Це буде абсолютно новий флер, новий смак, це буде голлівудське кіно, що асоціюється з Україною. Всі знають: Трансільванія — вампіри — Дракула. Я хочу так зробити, щоб ця містика, була з абсолютно іншим присмаком.
Далі є величезний пласт про козаків-характерників, воїнів-містиків. Це ніндзя, які володіли неймовірними технологіями магії. Серйозні воїни, які могли блокувати цілі війська. Вони працювали разом, кожен володів певними надможливостями. Хтось розвивав в собі заговори, хтось працював з тваринами. Тому, зв'язок з Transylvania у нас є. З поглядом у майбутнє, я думаю, вони зможуть взяти участь в цьому проекті.
Вже можна подивитися тизер майбутньої роботи, над якою працювали з Transylvania чверть року. Це міні-кіно під цікаву і унікальну музику. За задумом, картинка відповідає кіношному тизеру до голлівудської стрілялки. Планується, що цей знімальний матеріал буде використаний в майбутній масштабній стрічці.
Який проект для вас зараз в пріоритеті?
В моєму в житті робота розбита на етапи: щось у виробництві, якась робота в предпродакшні, якась робота знаходиться на етапі написання сценарію, а якась ще на рівні ідеї. Якраз зараз одна з моїх робот — це молодіжний трилер, який буде зніматися в Америці і мати назву "Blackfriday" — це те кіно, до якого готуємось. А наступний фільм, який я планую на 2019 рік — дуже великий фільм, який я хочу знімати в Україні з американцями, з зірками справжньої величини, і з міксом українських акторів. Це буде кіно на трансільванську тематику. Зараз вже є робоча назва — "Відьомський супровід". Це в стилі фільму "Загін самогубців", але буде багато містики, екшну, таке справжнє пригодницьке кіно.
Як ви визначаєте жанр тих фільмів, що знімаєте?
Багато хто каже, що я американізував українські реалії в кіно. Може так воно десь і є. Я ріс в такому осередку, де на мене дуже мало впливав Радянський Союз. Я жив в Карпатах, а там абсолютно інша територія, там прикордонні зони, і у нас, навіть, телеканали там були німецькі. Я ріс в іншому середовищі — на "Твін Піксі", ще на чомусь. Моє світосприйняття закладалося саме тоді і там, а потім передалось в кіно.
А потім я вчився в Чернівецькому університеті, на історичному факультеті, який також дав мені багато любові до пригод, до чогось цікавого, до артефактів. Воно мені полюбилось і передалось в якійсь мій стиль. І тому я роблю все, як колись казав Богдан Сільвестрович (Ступка — delo.ua) , "на каблук вище". Тобто, я роблю на каблучок вище ці реалії, але роблю футуристично. Тому я не є людиною-дзеркалом, я такий інтертеймент-хлопець. Я, навіть, люблю, коли якась сумна подія, розказати анекдот.
І як воно — бути "на каблук вищим"?
Я би не сказав, що мені дуже легко дається те, чого я досягаю. Все це завдяки важкій праці й цілеспрямованності.
Взяти Київ, буду відвертим, ми з цим містом боремось з самого першого дня. Ми з ним ніякі не партнери. Ми боремось з "бабою з мечем" з першого дня, я вигризаю щось одне, а вона вигризає щось інше. Ми рухаємося з нею, як конкуренти, що вміють домовлятися. Це місто в мене багато забирає і в рази менше дає. Але, не дивлячись на це, ми з ним непогано домовляємось. Я дуже багато віддаю цьому місту. Я роблю цю роботу для того, щоб підготувати підгрунтя до дня, коли настануть довірливі відносини. Поки що українцям не довіряють, зовсім, категорично.
Не довіряють в плані партнерства, де потрібні фінанси?
Якщо мова про справи — ні. І цьому є багато причин. Для того, щоб нам почали довіряти — потрібні персони. Не потрібна якась презентація України, потрібні люди, яким довіряють. А для того, щоб отримати довіру, потрібно щось зробити добре для них, один раз. Роднянський — це те, про що я кажу. Роднянський — це є супер-велика персона. У нього чудова репутація, він розумна людина і з ним добре мати справи. Ясна річ, що не всі проекти у нього є вдалими, тому що в кіно не бувають вдалими всі проекти. Навіть, мейджерські студії роблять паралельно по 15-20 фільмів, тому що вони знають, що з них тільки три окупляться, а решта потрібні для саме цього "Вау!".
А ваш шлях?
Мій шлях є — працювати як Люк Бессон. Він же знімає у Франції, нікуди не їздить. Але працює в партнерстві, його студія має авторитет в Голівуді. А саме всі справи робляться там, якщо хочете займатися кіно серйозно. Будь-який кінопродюсер повинен, як мінімум, п"ять років пожити в Лос-Анджелесі, щоб його знали, щоб він мав репутацію, щоб він зробив там щось і йому почали довіряти.
Як тільки почнеться довіра, тоді є ще одна проблема — політична, що від нас не залежить. Це, звичайно, війна, яка зараз іде. Є юридичні нюанси, які не дозволяють привезти сюди зірок, страхові компанії не дозволяють — це є величезна проблема. Але я думаю, що це питання часу. Ми думали про те, щоб страховим компаніям говорити, що будемо знімати в прикордонних зонах, де автомобілем за 20 хвилин можна дістатися країн Євросоюза. Такі нюанси є, і тому я поки роблю оцей бекграунд.
Як вивийшлина голлівудських партнерів, через агенцію?
Я комерційний режисер і те, що ми зараз робимо, все засноване на персональних контактах, напрацьованих з часом. Наприклад, Марк Еберлі, мій оператор, з яким ми знімали "Тіні незабутих предків", зараз став партнером великої студії, великого продакшну. Його слово там вже чогось важить, і він несе гарантії за мене, як за творчу одиницю.
Голівуд — це велике село, скажу чесно. Там репутацію завоювати досить легко, якщо ви зробите щось один раз добре й до тих пір, доки ви не зробите щось один раз погано. В Україні, якщо ви зробите добре, все одно, довіряти не будуть. І наступного разу треба знову доказувати, що все буде класно.
Наприклад, коли ти працюєш з нашими партнерами і починаєш їм розказувати про якісь нюанси, якісь проблеми, вони тобі говорять: нам це не потрібно, покажіть нам результати. Американці, навпаки, коли ти їм кажеш, що все ок, вони бояться цього. Вони знають, що проблеми є завжди, і, навіть, наполягають, щоб постійно бути в курсі всіх нагальних проблем. Американці дуже люблять прозорість і люблять розуміти процес. Ця комунікація класно налагоджена в них. Мені з ними дуже комфортно.
Для роботи над "Black friday" вже зібрали команду?
Зараз тільки складається. В Україні я єдиний, хто представляє цей проект — він спочатку замислювався, як повноцінна копродукція США-Україна. Сценарій пише американський сценарист. Останній раз, коли я був в Лос-Анджелесі, саме з ним й Марком Еберлі, обговорювали справи. Мова йшла про схему, щоб знімати цей фільм в Україні. Привезти сюди американських акторів, зняти його тут — це така повноцінна копродукція.
Обговорили це з американською стороною. Вони сказали: Любомире, не можливо знімати цей фільм в Україні, тому що акторів ми не привеземо. В результаті ми зійшлися на тому, що будемо знімати в США, а постродакш і звук — робити в Україні. По-перше, це дешевше, по-друге, ми маємо тут спеціалістів і це наша перевага. Щоб залишитися за межею ризиків по бюджету, нам потрібно його оптимізувати дуже сильно. Оптимізувати ми можемо за рахунок певного ресурсу команди. А ця команда є в нас тут. Звичайно, якщо б ми знімали в Україні, було б ще дешевше. Але з"йомки будуть в Америці, а постпродакшн тут.
На пітчінг цей проект не подавали?
Я ніколи самостійно не брав участь у пітчінгах, тільки, виключно, як режисер з іншими продюсерами. У мене є свої бачення. Я не сильно беруся продюсувати фільми, скажу чесно. На цьому фільмі я більше, як креативний продюсер. У всіх своїх фільмах, де я є співпродюсером, я продюсер із нужди — доводиться все робити самому. Можливо це і правильно, але це дуже втомлює і відволікає сильно від професії режисера. Поки що я ділю себе на частинки.
А за яких умов ви би погодилися на державне фінансування?
Я ж містик, взагалі. Для мене є фізична складова справи, і є енергетична складова справи. Інколи енергетична для мене сильніша, ніж фізична. Енергетично я відчуваю якийсь дуже серйозний пресинг, внутрішній дискомфорт. Можливо це тому, що ще немає правильної, налагодженої схеми продюсування, правильного використання цих ресурсів і коштів. Тому що ти там підв"язаний під певні нормативи, під певні методички і так далі. А кіно-процес інколи вимагає зовсім протилежного.
А якби це був фонд, який залучав гроші від меценатів, спонсорів, і ним розпоряджалися б не чиновники, а представники кіноспільноти?
Так, фонд — це інша справа. А з другого боку, кіно мені завжди було цікаве, як бізнес. І мені не хочеться, щоб хтось за мене платив гроші. Було б цікавіше зробити фільм, який окупив би себе в Україні.
З приводу #SelfieParty, скільки фільм заробив на сьогоднішній день?
В цілому, зараз близько шести мільйонів гривень, при бюджеті два. У виробництві кіно дуже проста математика: якщо, наприклад, збори мільйон доларів, то його треба ділити на 2,5, тому що частину забирають кінотеатри і дистриб"ютори. Тобто, якщо бюджет фільму два мільйони гривень, то фільм має зібрати шість, щоб вийти в нуль. Ми якраз вийшли в нуль.
Скільки, взагалі, грошей необхідно витратити на промо — четверть від суми, витраченої на виробництво?
Десь так. Але ми ніколи не робимо промо за гроші. Тобто ми завжди використовуємо бартерні схеми. Також використовуємо бартер з телебаченням, ми не продаємо телебаченню права, ми міняємо його на рекламний час. До того ж, я один з перших в Україні, хто почав використовувати на промо продакт-плейсмент. На #SelfieParty працювали з "Київстар", на "Тінях…" — з автозаправками.
А чи варто знімати фільми, орієнтуючись на локальний ринок?
Якраз Держкіно і робить послугу всім локальним проектам, які би мали шанс, хоча би повернути гроші. В 2005 році не знімалося ні одного україномовного фільму, тому що все було налаштоване "туди". Саме в той час я прийшов до думки, що потрібно робити українське. Мені сказали: Любомир, ти крейзі. Хто піде на українське кіно? Я кажу — підуть тинейджери, молодь піде.
На той час я не зняв ще жодного фільму. Але мав сміливість одразу зробити короткометражний фільм. Правда, це ризик був страшний, тому що, коли мої ровесники знімали дипломні роботи для викладачів в Поплавського чи в Карпенко-Карого, я знімав фільм, яким захищався перед аудиторією в кінотеатрах. Це був фільм "Штольня", на той час промо ми зробили, взагалі, без копійки, але зробили його дуже добре. Задача стояла — зробити перший україномовний фільм. Наступний проект, я сказав, що хочу зробити таким, щоб він окупив себе в прокаті. Це були "Тіні незабутих предків". Був бюджет в 320 тисяч доларів. Це були виключно інвесторські бізнес-гроші, які повернули до копійки. Збори фільму були 680 тисяч доларів.
Реально зараз знайти українських інвесторів?
Не варто розраховувати, що український інвестор, раз вклавши кошти в фільм, буде і далі брати участь в українському кіно. Бо українські інвестори не профі в кіноінвестуванні, вони не розуміють, що це є певна стратегія. Тому я і взявся зараз за англомовні проекти, за американське кіно. Тому що американське кіно — це як валюта, воно продається в усьому світі. І фільм до одного мільйона доларів, за їх уявами, це є поза рамками ризику.
А яку частину кінопроцесу доцільно робити в Україні?
Можна знімати, можна спокійно використовувати сервіс. В Україні чудовий кіносервіс. Єдине, у нас мало правильних павільйонів, в які можна було б привозити правильні групи. Що стосується, безпосередньо спеціалістів — вони є, і вони непогані. І обладнання в Україні, практично все, є. Я не знаю, чого немає — все є.
Так, от якраз кіносервіс у нас є …
Це наприклад, компанія "Патріот", яка вже має 20 років історії, і вона розвивається. Постродакшни є закритого типу, які працюють на аутсорсі. В Україні дуже багато талановитих людей, ви не уявляєте наскільки багато класних артистів, спеціалістів з 3D. Це переважно закриті компанії, про них майже ніхто не знає. Вони працюють аутсорс, дистанційно обслуговують Universal Studios . У нас в Україні є пару постпродакшнів, які працюють виключно на голівудські кінокомпанії.
Якби можна було відкрити кампус в Україні — WarnerBrothers чи ще когось, побудувати величезні павільйони — у нас землі багато, будуй скільки хочеш. Люди є, все є для того, щоб робити тут сервіс. Це зробили в Угорщині, далеко ходити не треба.
А хто ще в Україні думає так само, як ви?
Багато хто... Фільм UA серйозно думає про те, щоб робити серйозний сервіс в Україні для серйозних компаній. Ті, хто побудував студії, про це думають. Але це інший бізнес — це продакшн-бізнес.
Який мінімальний бюджет потрібен на вашу стрічку?
Бюджет повинен складати мінімум п"ять мільйонів доларів. За мірками США — це є малобюджетний фільм. Але це продакшн-бюджет. Якщо буде йти мова про участь серйозних зірок, то це може збільшити бюджет в 2-3 рази. Участь великої зірки, скажімо, рівня Скарлет Йохансон, це ще плюс 20. Ще ні в кого не було практики в цьому, але в мене є задача це зробити.
Вам було складно чи ні, розібратися як працює Голлівуд?
Голівуд працює дуже просто, набагато простіше, ніж тут. Є такий професійний кіносайт — МDB.сom, де ви можете знайти будь-яку інформацію про актора, агента і так далі: контакти, е-майл, телефон. І, якщо вам потрібен Брюс Вілліс, умовно, ви без проблем знаходите на МDB контакт агента, пишете йому листа, залишаєте свій контакт, вас завтра набирають і ви кидаєте свою пропозицію.
Хто завгодно може зв"язатися з будь-якою кінозіркою. Питання тільки в тому, що ви пропонуєте, і питання зацікавити цих людей. Якщо ви маєте зацікавленість зірки в матеріалі, але у вас немає підтвердження грошей, то ви можете отримати зацікавленість зірки і йти шукати гроші на цій зацікавленості. Тому що це теж є як валюта. Коли зірка зацікавилась, тобто, той же Брюс Вілліс каже: я б знявся в цьому фільмі — і якщо він це скаже і запише на мобільний телефон — вважайте, у вас вже є гроші. Тому що ні один продюсер не пройди повз зацікавленої зірки.
Я не кажу, що це все дуже просто, має бути доля удачі, але питання ще в матеріалі. Матеріал вирішує все, кіно вирішує все. Ідея вирішує зірок, зірки вирішують бізнес. Бо як би там не крутити і не ходити навколо, кінобізнесом керують зірки. Є кінозірка — є продажі, немає зірки — немає продажів. Все дуже просто. Є єдиний жанр, який не потребує кінозірок і може мати величезний успіх — це жанр трилер.
Є такий продюсер в Голівуді, якого звати Джейсон Блум , його продакшн називається Blumhaus. Ця людина примудряється робити такі проекти, і ніхто не може поки що побити його рекорд. Його роботи — "Паранормальні явища" — це фільми за 100 тисяч доларів, які в бокс-офісі зібрали по 200 мільйонів доларів. Зараз вийшов останній фільм, він в українському кінопрокаті йшов, як фільм "Пастка". Фільм бюджетом 4,5 мільйона доларів з касовими зборами 214 мільйонів доларів. Я розумію, щоб отримати таку дистриб"юцію, Universal Studios повинна вкласти в рекламу 30 мільйонів доларів. Вони їх забирають назад, а ще свою досить непогану долю. І в будь-якому випадку, продюсер заробляє на одному фільмі близько 10 мільйонів доларів. На одному фільмі за один рік — це дуже багато.
Якщо ви отримуєте фінансування, чим ви ризикуєте?
В проекті "Blackfriday", ми ризикуємо виключно доходом, інвестиціями не ризикуємо взагалі. Тому що, навіть при найгіршому ході подій, якщо фільм не піде в прокат, він все одно продасться в інтернет, на платформи, телеплатформи. Він продасться в кожну країну світу. І це поверне той бюджет, який ми вклали.
А з репутаційної точки зору?
Це прекрасний трамплін. Уявіть трамплін, який має декілька рівнів. Хтось доріс до першого рівня, він нормально скаче, знову заходить, знов скаче — це легко і швидко. Так працюють багато режисерів в Україні. Є середній рівень, до якого трошки важче дійти — скочив, зібрався, перегрупувався і знов — вперед. І така категорія режисерів є в Україні. А є третій рівень, куди і вхід закритій, і сходів немає, тому що кажуть, що він не працює. Це найвищий рівень, але зіскочивши саме з нього, можна перескочити той парканчик.
Я дивився на той трамплін: він дуже важкий. Але з іншого боку — немає штовханини, бо поряд нікого немає, ніхто не береться. Я бачу, що майже доліз до того трампліну, я не сумніваюся, що доберуся до нього. Питання — вдало приземлитись, тому що до стрибка треба бути готовим. Скочити можна, для цього потрібно зібратися з духом і стрибнути, але звичайно, треба вміти приземлитися, а це вже залежить від умінь.
Звідки така впевненість в своїх силах?
Немає взагалі почуття невпевненості і страху, взагалі. Сила десь з космосу, десь щось я повинен зробити, напевне. Що — ще не знаю, нам енергія дається зверху і якщо вона дається, її треба використовувати. Я цю енергію відчуваю, щоб не ця енергія — цього не було б, тому що ми робимо надзусилля.
Це те саме, що відкрити магазин з товаром, який ви виробляєте, і його купляють рівно стільки, що вам вистачає, щоб ваш магазин не закрився. І ви цей магазин тримаєте і тримаєте, бо ви вірите в те, що має щось трапитись і у щось це має перерости. Я, наприклад, знаю, що я роблю проект і він через рік принесе такі-то дивіденди і такий-то бокс-офіс.
Чи існує у вас позиція у вибудові бренда?
Я не даю собі шанс займатися іншим бізнесом. У мене було багато можливостей, вже давно став би мільйонером. В мене є підприємницький хист, я вмію організовувати, мотивувати людей, і роблю це щиро з людьми. В іншому бізнесі, я б вже досягнув в 100 разів більше, ніж в кінобізнесі. Але я спеціально не дозволяю собі цим займатися, щоб не загубити мотивацію. Тоді я загублю себе.
Чого не вистачає українським фільмам?
Я показую трейлери #SelfieParty, чую відгуки: "Так це ж справжнє кіно". От цієї справжності, поки що, і не вистачає українським фільмам. Чи вміння ще не вистачає… Ок, я мав час, я знімав українське, я тренувався нормально. Зараз вони дійшли до того, що у мене було п"ять років тому. Вони починають знімати українське кіно, а я вже закінчив. Умовно кажучи, мені вже цікаве міжнародне кіно. Я дуже прозахідний, дуже проголівудський хлопець — я дивлюся всі прем"єри, я слідкую за всіма фільмами, які зараз виходять в Голівуді. Слідкую за новинами, слідкую за трендами, які зараз в індустрії.
Який тренд для вас найцікавіший?
Зараз підходить до кінця епоха використання старих франшиз. Студії видихаються, тому що франшизи вже не виправдовують себе, 200-мільйонні фільми виходять в нуль. Багато з них провалюються, і студії в розгубленості, вони зараз шукають новий спосіб комунікацій з глядачем, шукають нові теми. Вони в пошуках нових форм. А форми зараз змінюються, тому що вже багато цифрових платформ починають транслюватись як мейджери. Скоро Netflix буде конкурувати з Universal, вони боротимуться за скорочення прокатного вікна. Вже зараз такі війни йдуть. Прогрес неможливо зупинити, це станеться.
А як впливає на кіно віртуальна реальність?
Це все експерименти, вони приблизно, як 3D-кіно. 3D кіно — круто, все класно, але це буде просто як певна ніша. Все одно форми кіно залишаться класичними. Єдине що — будуть нові формати. Зараз буде дуже багато робитися контента, адаптованого під мобільні пристрої. І перший в цьому Китай. Вони вже роблять серіали з 3-хвилинними серіями, поки людина їде в метро. Міняються смаки, аудиторії, приходить нова генерація. Сім хвилин — це максимум, який дивляться в інтернеті. Зараз студії вкидають величезні кошти в маркетингові дослідження: що глядач зараз буде дивитись, скільки, як він до цього ставиться, чим він цікавиться. І на базі цих маркетингових досліджень будуть створюватися нові формати, нові проекти. Йдуть великі переміни, насправді. Хоча, хіти залишаться.
В Україні, якщо великіі міста плюс-мінус покриті багатозальниками, то в маленьких містечках, районних центрах — іноді жодного немає. Вважаєте, будуть інвестиції в цей бізнес?
В мене була ідея, і вона ще є. Є в Україні проблема із збільшенням кіноринку. Тобто як збільшити бокс-офіс в Україні, як збільшити дохід від кіно, в ситуації, коли у нас недостатня кількість кінотеатрів. За маленькі містечки, районні центри — взагалі мовчу. Куди цим людям ходити? Я подумав, як можна створити місцеві осередки, де молодь могла б тусуватися. Тобто кінотеатр, як місце тусовки. А оскільки у нас аграрна країна, в кожному маленькому містечку, у великому селі є покинута ферма. Їх є дуже багато. Адаптувати ферми під кінотеатри — у мене є класний дизайн, як це зробити дешево і стильно. Кантрі-стиль з такими водонапірними вежами, які можна використовувати для постерів, для всього. Це проект, який не потребує багато вкладень, розмір бокс-офісу зросте в десять разів. Тобто український фільм зможе повертати 2-3 мільйони доларів. Секрет в тому, що країна величезна, людей багато, а місць, куди б люди могли приносити груші немає. Я знаю багато молоді, що кажуть: в мене є 20 гривень, куди мені їх дати?
Придумати концепт — звідки береться попкорн на фермі, як його виробляють. Щось таке, як львівська "Копальня кави" — всі приїжджають і думають, що каву копають з-під землі.
Це може спрацювати, як франшиза. Можна зробити один, як презентаційний і далі розвивати. Для кіноіндустрії це буде просто прорив. Потрібно знайти стратегічного інвестора чи партнера, який зможе step by step це робити.
