«Міг легитимно виїхати за кордон»: сквозь обстріл Львова в перший день на роботі загинув доброволець, який повернувся з війни до трьох своїх діточок

На Львівщині поховали 32-річного Петра Бурбана, якого 19 вересня вбила росія. Тієї ночі рф атакувала Львів дронами-камікадзе. Три з них влучили у склади — і саме там був Петро, він працював охоронцем. Про те, що внаслідок ворожої атаки є загиблий, стало відомо вже під ранок, коли тіло чоловіка рятувальники знайшли під завалами.

Історія Петра Бурбана вражає. Він був батьком трьох маленьких дітей. А ще був військовослужбовцем. Але загинув у рідному Львові, звільнившись зі служби лише кілька тижнів тому.

«Якщо комусь потрібна допомога, Петро просто не міг пройти повз»

Виявилося, що 19 вересня і був перший робочий день Петра на складі, який став ціллю російських окупантів.

«За кожною смертю — історія людини, — написав у Facebook міський голова Львова Андрій Садовий. — Внаслідок ворожих обстрілів Львова на одному зі складів загинув 32-річний Петро Бурбан. Це був його перший день на новій роботі. Петро народився та виріс у Львові. Після повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на війну. Прослужив півтора року.

Нещодавно повернувся з війни до сім’ї. Вдома на Петра чекала дружина та троє маленьких дітей. Два тижні він шукав роботу і це був його перший робочий день. Перший і останній. Ворожий «шахед» забрав життя у сина, чоловіка, батька. Це жахлива реальність".

Склад, де загинув Петро Бурбан

Петро Бурбан був родом із села Городиславичі на Львівщині. Після того, як про його загибель повідомили у Давидівській сільській територіальній громаді, десятки людей написали під постом у Facebook, що пам'ятають Петра як доброго та чуйного чоловіка, який дуже любив дітей та свою дружину Наталю.

— Наталя — кравчиня. Саме через це ми з нею й познайомилися, — розповіла «ФАКТАМ» клієнтка та подруга Наталії Маріанна. — Я знаю її давно, понад десять років. Я тоді вперше до неї звернулася, бо мені потрібна була вишиванка. Наталю у Львові багато хто знає саме завдяки вишиванкам — вони у неї виходили неймовірні.

Коли ми познайомилися, вона була ще незаміжня. На роботі шила штори, а вночі — вишиванки для клієнтів. Її життя не можна було назвати легким — вона жила з мамою, яка мала інвалідність, пересувалася в інвалідному візку. Мама була прекрасною жінкою — попри свій стан, завжди намагалася допомогти Наталі з вишиванками. На жаль, у лютому цього року вона померла. Наталя дуже любила маму, і, гадаю, для неї це стало великим потрясінням. Але ніхто й подумати не міг, яке лихо чекає на неї попереду… Наталя — людина віруюча. Я молюся за те, щоб вона знайшла сили все це пережити.

Прощаючись з Петром, земляки зазначають, що тких людей, як він – добрих, чесних, які думають насамперед про інших, а не про себе – зустрінеш не часто

— З того часу я почала все частіше звертатися до Наталі — і так поступово ми з нею стали подругами, — продовжує Маріанна. — Та сама історія була в моїх коліжанок, яким я порадила звернутися до неї за гарною вишиванкою. Згодом усі вони вже були не просто клієнтами. Наталю неможливо не любити. Дуже добра, чуйна, завжди піде на зустріч, навіть якщо їй самій це буде на збиток. Якось у нас була ситуація, коли мені терміново знадобилася сорочка — і Наталя, відклавши всі свої справи, шила її цілу ніч.

Потім у її житті з'явився Петро. Вони дуже один одному підходили — насамперед тому, що він був таким же добрим та чуйним. Я з ним познайомилася ще коли вони тільки почали зустрічатися. Раніше Наталя все тягла на своїх плечах. А тут з'явився Петро, який оточив її любов'ю та турботою. Став допомагати їй з мамою, завжди був поряд.

Мені запам'ятався один випадок. Якось ми з дівчатками засиділися в них до пізнього вечора — як завжди, терміново треба було пошити сорочку. Ми вийшли з їхнього під'їзду близько одинадцятої години вечора — і раптом почули пронизливий крик. Кричала жінка, яку викинули із вікна її квартири. На щастя, вона вижила. І Петро був першим, хто прибіг на цей крик. Став надавати їй допомогу, приніс покривало, чекав, доки приїде поліція, всіх заспокоював. Наталя казала, що він такий у всьому — якщо комусь потрібна допомога, Петро буде першим, хто допоможе. Він просто не міг пройти повз.

Їхнє вінчання для нас для всіх було великим святом. Ми з дівчатками навіть співали їм під час церемонії — нам хотілося зробити їм подарунок.

"Петро і Наталя дуже один одному підходили – насамперед тому, що обоє були дуже добрими та чуйними", - каже Маріанна

Я була така рада, що Наталя знайшла такого порядного і шляхетного чоловіка. Потім у них з'явилися діточки. Спочатку дівчинка, потім хлопчик, потім ще один хлопчик. Не знаю, де Наталя знаходила час, але вона продовжувала шити вишиванки — буквально нещодавно у мене уточнювали її номер телефону друзі, яким вона шила. Я останнім часом нічого в неї не замовляла, бо сама вийшла заміж, і вже було трохи не до того. Тому я й не знала, що Петро з початком війни пішов у військкомат. Раніше він, якщо мені не зраджує пам'ять, працював на автомийці… Але я не здивована, що він добровільно пішов захищати свою країну. Такою він був людиною.

«Коли деякі мої знайомі спішно купували собі довідки про інвалідність, Петро пішов у військкомат»

Старшій доньці Петра та Наталії Василині — сім років. Середньому синові Мишкові п'ять, а наймолодшому Івану — лише два роки.

Петро з Наталею та дітьми - семирічною Василиною, п'ятирічним Мишком та дворічним Іваном

— Петро сам із багатодітної родини, — розповів «ФАКТАМ» земляк та товариш загиблого Михайло. — Він любив дітей. Дуже приємний, простий, працьовитий хлопець. Не боявся жодної роботи. Він був таким змалку — весь час намагався заробити копійку, допомогти своїй родині. Ми не були близькими друзями, але коли кілька років тому в мене померла мама, Петро був першим, хто зателефонував і спитав, чим допомогти. Мене це тоді дуже зворушило… Сьогодні розмовляв із товаришами, які теж його знали — і всі вони згадують, як Петро завжди з'являвся у їхньому житті у найважчий і найпотрібніший момент. Таких людей, як він — добрих, чесних, які думають насамперед про інших, а не про себе — зустрінеш не часто…

Коли почалася повномасштабна війна, він, як батько трьох дітей, міг би спокійно та абсолютно законно виїхати за кордон. Тому що, як бачимо, навіть у Львові небезпечно, безпечних місць в Україні зараз немає. І коли деякі мої знайомі спішно купували собі довідки про інвалідність, Петро пішов у військкомат. Його молодшому Вані тоді не було й року. Але іншого я від Петра й не очікував… Для нього було важливо залишатися чесним — насамперед перед самим собою.

"Петро пішов у військкомат, коли його молодшому Вані не було й року. Але іншого я від Петра й не очікував", - каже товариш загиблого Михайло

У ніч на 19 вересня я добре чув ці «прильоти» дронів. Живу якраз неподалік тих складів. Вибух був такої сили, що по одній зі стін пішла тріщина. Але я навіть подумати не міг, що там був наш Петро. Навіть коли прочитав це, не повірив. Здавалося, що просто не буває таких жахливих та трагічних збігів.

— Я розмовляла з Петром буквально за тиждень до трагедії, — розповіла «ФАКТАМ» староста села Давидівка Меланія Червінська-Кіліштоф. — Ми з ним постійно спілкувались — ми проживали в одному селі, він ріс на моїх очах. Ми надали йому допомогу — 10 тисяч гривень, він був дуже вдячний (наша Давидівська сільська рада надавала допомогу усім нашим захисникам). Петро з багатодітної сім'ї, у нього було три брати й сестра. Він був дуже хорошим батьком, бо знав біду… Сім'я була не багата, але щира і добра. Петро працював у Пустомитівському військоматі на охороні. Потім звільнився, шукав роботу і через два тижні знайшов. Він був такий щасливий з цього приводу. Казав мені, що ось буде перший робочий день…

Источник fakty.ua