Фото: oilreview.kiev.ua
Постанова про відокремлення посилається на статтю 27 Закону "Про ринок природного газу", яка регламентує анбандлінг за моделлю ISO (independent system operator). Цю модель захищав "Нафтогаз" як оптимальну для захисту інтересів компанії в арбітражі з "Газпромом", що триває. Попередній уряд з такою позицією не погоджувався і наполягав на моделі OU (ownership unbundling), що породило тривалий конфлікт. Тепер, схоже, це протистояння завершилося. Разом з тим, модель ISO, в якій газотранспортні активи залишаються у власності вертикально інтегрованої компанії ("Нафтогазу"), діятиме лише у перехідний період, до 1 січня 2020 року. У цей день, коли завершується контракт із "Газпромом", модель перетвориться в OU, коли оператор ГТС буде повністю відокремлений від "Нафтогазу". Це підтвердив міністр Олексій Оржель у коментарі в соцмережах. Власне відокремлення (анбандлінг) планується здійснити саме 1 січня. Оператор (ТОВ "Оператор газотранспортної системи України", "ОГТСУ") вийде зі структури "Нафтогазу" та перейде у власність АТ “Магістральні газопроводи України” ("МГУ"). Остання компанія передана в управління Мінфіну. Саму ГТС як майно, що перебуває в державній власності та не підлягає приватизацію, передадуть "ОГТСУ" на праві господарського відання. Таким чином, попри особливості, обрана модель анбандлінгу в цілому відповідає вимогам Третього енергетичного пакету. Але водночас вона несе і певні ризики. Наприклад, у ній закладені "відкупні" для "Нафтогазу", оскільки "МГУ" отримає відповідне майно від "Укртрансгазу" не безоплатно, а на умовах купівлі-продажу 100% частки у капіталі "ОГТСУ". Ця плата буде розстрочена на 15 років та здійснюватися, вочевидь, із прибутків від діяльності нового оператора. Ризик такого підходу не лише у періоді в 15 років (нагадаю, в переговорах по транзиту українська сторона домагається 10-річного контракту), в якому складно прогнозувати доходи оператора ГТС. Поки також не визначено вартості операції, а отже і щорічних "відкупних". Зрозуміло, що у такий спосіб уряд намагався захистити інтерес "Нафтогазу", який втратить 39% усіх доходів, що формуються за рахунок сегментів транзиту і внутрішнього транспортування газу (за даними річного звіту "Нафтогазу" за 2018 рік). Але не менш важливо забезпечити нового оператора достатніми фінансовими ресурсами для виконання своїх функцій, як того вимагає європейське законодавство. А також зберегти привабливі умови для залучення західних партнерів до управління ГТС. Як вирішити це рівняння в умовах, коли частину прибутку як "відкупні" отримуватиме "Нафтогаз", - один з ризиків даного рішення. Ще одне питання, яке винесли за дужки, - майбутнє сховищ, які поки залишаються в управлінні "Укртрансгазу", точніше його філії "Оператор газосховищ України". Закон "Про ринок природного газу" вимагає відокремлення функції зберігання газу і забезпечення незалежності оператора газосховищ. Ймовірно, це рішення буде прийнято пізніше, у т.ч. за підсумками комплексного дослідження сховищ, що проводиться за підтримки ЄС. Поки ж Україна має 3 місяці на здійснення процедур, передбачених новим планом, – як змін до законодавства, так і операцій з майном, не кажучи про сертифікацію за європейськими вимогами. Остання, до речі, буде попередньою, а остаточна сертифікація відбудеться після того, як новий оператор підтвердить виконання усіх необхідних умов. Яким чином втиснути величезний обсяг роботи у такий стислий період часу, та ще без шкоди для якості рішень, залишається загадкою. Поставлені задачі вимагатимуть мобілізації всіх відповідальних сторін – парламенту, уряду, НКРЕКП, "Нафтогазу" та згаданих державних компаній. Навіть найменша затримка або збій у даному "спринті" становитимуть загрозу для всього процесу, і цей ризик також не варто списувати з рахунків.
Роман Ніцович
, Керівник програм аналітичного центру DiXi Group
Источник
lb.ua
