Фото: надано Іриною Вельською
Як може проявлятися дитяче насильство? Вчинення жорстоких дій однієї дитини над іншою виявляється або емоційно, або фізично. Найпоширеніше — фізичне дитяче насильство, адже дітки словами не можуть сказати про свої почуття. Вони дуже часто самі їх не розуміють: їм простіше — «показати».
Діти дошкільного віку (2-6 років) використовують агресію як засіб досягнення мети: бажаний кінцевий результат — увага однолітків або ж нова приваблива іграшка, після отримання бажаного агресивні дії припиняються. В такому випадку агресія проявляється у вигляді окремих спалахів люті і гніву, зазвичай носить інструментальний характер: кусання, щипання, крики і верески
Чому найчастіше дитина стає агресором? Є такий вислів: «Діти — дзеркало сім’ї», і я з ним погоджуюсь на 80%, адже до 6 років дитина повністю повторюює й наслідує вчинки та дії батьків, оскільки є поняття прив’язаності спочатку до матері: до 3-ох років, а потім, до 6 років – вже до обох батьків та інших родичів. Решта 20% — це вплив соціуму, тобто середовища, в якому перебуває дитина, і, якщо це, до прикладу, дитячий садок — дуже часто я спостерігаю прояви фізичного насильства, як засіб досягнення бажаного або ж захист «своєї» території.
У молодшому шкільному віці (7-11років) агресія набуває більш організованого і згрупованого характеру — деструктивного, це бажання будь-яким чином заподіяти біль: вдарити,зачепити,відібрати щось — найчастіше діти насміхаються, принижують, б’ються або «грають у мовчанку».
Що робити, якщо Ваша дитина – агресор? Як допомогти дитині позбутися агресії? Перш за все, потрібно дослідити причину агресивної поведінки, потім — скласти детальний план з вирішенням: чи це агресія в сім’ї, чи дитина сама по собі агресивна, чи це автогресія, чи агресія, як захист. Обов’язково повинні бути вечірні (заспокійливі) ритуали, у дитини має бути чіткий режим дня. Ні в якому разі — не забороняти дитині виявляти свої почуття, навіть якщо вони "негативні". Навпаки — потрібно пояснити, що агресія — це частинка кожної людини, просто дорослі навчились її контролювати, а дітям так не вдається. Дитину потрібно «переключати».
Тобто — «переключати»? Переносити агресію на природу чи якийсь неживий предмет. Мається на увазі, вивільняти злість: можна взяти іграшку, яку дитина не любить і навчити зносити злість на неї чи рвати папір на якомога менші шматочки, про природу — віддавати зло траві: лежати на ній, але це потрібно робити усвідомлено, тому таке практикують психологи зі старшими дітками. Якщо ж після всіх заходів дитина і далі агресує — це дзвіночок звернутись до психіатра для подальшого обстеження. Взагалі, зі свого досвіду скажу: дитина, яка виявляє агресію, після ряду заходів зі сторони батьків, вчителів, психолога — навчиться контролювати або переносити агресію не на людей. З нею просто потрібно працювати, а не надіятися, що дитині та агресія перейде.
Агресія — один зі шляхів пристосування людини до важких життєвих обставин та подій. Етнолог Кондрад Лоренс після довготривалого вивчення поведінки тварин розвинув теорію, що агресія — це успадкована спонтанна готовність боротися за існування або захоплювати і захищати власність.
Фото: надано Іриною Вельською
А якщо дитина агресивна лише за певних обставин: хоче виділитися чи показатися крутою перед іншими? Першочергово — розмова з батьками про те, чи бачать вони відображення СВОЄЇ поведінки в діях СВОЄЇ дитини. Якщо так — потрібно працювати, перш за все, з ними. Якщо ж дитина хоче здаватись крутішою, потрібно попрацювати з самооцінкою — у більшості таких випадків вона занижена: від того і йде агресія на інших.
Підліток (12-17 років) однозначно і категорично оголошує всьому світові: «Я дорослий!». Це — прагнення підлітка до самостійності, до визнання дорослості, підліток нерідко вступає в прихований конфлікт або у відкриту протидію з уявленнями дорослих про нього і його ровесників. Найчастіше, агресія у підлітків проявляється у вигляді побиття, ігнорування, відвертих принижень та цькування.
Чим можна зайняти дитину, яка схильна до агресії? Я не втомлююсь повторювати батькам, щоб вони уважно слідкували за тим, що діти дивляться по телевізору, бо 70% агресивних проявів — звідти. Мультфільми — не заборонені, але жахіття з квадратними очима, яскраві та блимаючі предмети, зброя — це все стимулює нервову систему, а в агресивних діток вона і так працює в посиленому режимі. Для таких дітей важливі «легкі мультики», заспокійлива музика(особливо на ніч), казкотерапія (з пропрацюванням проблеми), тепла ванна з ефірними маслами, легке погладжування — це всі діти люблять і чудово заспокоюються . А ще, потрібно знайти правильний вихід негативу, чудова альтернатива — спортивна секція (бойові мистецтва).
Любить и бить. Почему нельзя применять физические наказания к детям
Зараз я працюю з дитиною–агресором та її батьками. Батьки багато часу приділяють роботі, дитина залишається з бабусею. З одного боку хлопця виховують строго, а з іншого — задовільняють усі матеріальні забаганки. Формується підліток, який виховувався в матеріальному достатку, але в духовній бідності. І ця дитина зневажає всіх, хто нижчий за матеріальним статусом, знущається з них - принижує словесно (поки що). Батьки – не авторитет взагалі. Проблема, на думку підлітка, у тому, що коли він хотів бути з мамою й татом, його залишали на бабцю, він не мав материнської ласки, тепла, вся мамина опіка була у новій машинці, солодощах, а тепер він навчився жити без них. Його ніхто не навчив проговорювати свої переживання, ніхто не слухав його претензій, не реагували на його прохання — він виріс і тепер шукає слабшого, щоб відплатити батькам за їх неувагу і нерозуміння.
Фото: надано Іриною Вельською
А що робити, якщо Ваша дитина — жертва? Знову ж таки, проблема з самооцінкою або ж з втратою власних кордонів: кожна людина народжується з ними і протягом життя вони або розширюються, або звужуються. Якщо ж з дитинства малечу обділяють, принижують, не дозволяють самостійно приймати рішення — знайдеться той, хто візьме ініціативу в свої руки.
Які діти найчастіше є жертвами булінгу? Чому вони терплять знущання інших? Найчастіше — це замкнуті, інтровертовані діти, із заниженою самооцінкою. Терплять, тому що не вміють чинити опір, не знають як це — сказати «НІ».
Які наслідки цієї боязні сказати «НІ»? Наслідки можуть бути різними: навіть до суїцидальних спроб. Якщо ж працювати з дитиною, намагатися їй допомогти — її «прорве» і вона, все ж таки, чинитиме опір насильству.
Як правильно допомогти такій дитині пережити травму приниження? Дати можливість дитині прогорювати проблему, ні в якому разі — не обезцінювати значущість травми, тобто не говорити: «Та з ким не бувало..» або «Це — не найстрашніше…». Наша психіка — надзвичайно розумна і сама справляється з травмами, адже травми — це невід’ємна частина самого життя і вони супроводжують нас від народження, з першого подиху — і до смерті, останнього видиху.
Як зрозуміти чи дитину дійсно ображають, чи вона просто звертає на себе увагу? Позиція жертви — дуже зручна: тебе жаліють, на твої промахи закривають очі, тобі допомагають. Дуже часто діти маніпулюють. Та дитина, яка дійсно — жертва, буде соромитись цього, приховувати знущання, закриватися у собі. Якщо це показово, типу: «Подивіться яка я ображена!» — брехня.
“Это такие дети". Как воспитанники волынского приюта заявили о насилии со стороны персонала, а взрослые им не поверили
Фото: Bedfordview & Edenvale News
А як виявити булінг у школі чи за її межами? Як визначити — хто з дітей правий у ситуації? До мене дуже рідко батьки звертаються з проханням допомогти дитині-жертві: часто вони й не знають про те, що їхню дитину цькують, аж доки не з’являться тривожні сигнали. По дітях, особливо старших, видно коли щось так — батькам потрібно пристально стежити за настроєм своєї дитини, за її успішністю в школі та на гуртках, за стосунками: тут про наявність чи відсутність друзів в школі, обов’язково стежити за сторінками у соцмережах, адже саме там діти часто викладають і розповідають те, про що з батьками не поговорять. Ну а визначити хто правий може бесіда й тести, які допоможе провести психолог.
Що робити, якщо батькам байдуже на агресію своїх дітей і вони не зважають на те, що їхні діти ображають інших? Таких батьків, однозначно, потрібно притягувати до відповідальності.
А як потрібно карати неповнолітніх за знущання над іншими? Чи правильно — залякувати кривдників? Залякування нічого не дасть — хіба, ще більше спровокує насилля. Карати кривдника потрібно, але після того як дитині дали шанс обдумати поведінку (попрацювати з психологом), а вона продовжила знущання над іншими. Розумієте, люди(діти),які отримують насолоду від горя і сліз інших — це діти, які не мали вдосталь любові і підтримки у своїй сім’ї, отже вони потребують допомоги не менше, ніж жертви. В таких випадках працювати повинні психологи, рідше — психіатри.
Коли потрібно залучати поліцію? В тих випадках, коли насильницькі дії повторюються неодноразово і після проведеної роботи-бесіди з батьками кривдника і самим кривдником — немає змін. Тут потрібно вже притягувати до відповідальності за вчинки.
Фото: gopsy.ru
Хто несе відповідальність за цькування? Батьки? Дитина? У школі — вчителі? За свою дитину і її вчинки до повноліття несуть відповідальність — батьки.
“Щоб клятих вчителів тих “парєшить”. Работники школ требуют от государства защитить их
А якщо вчитель – носій цькування над дитиною (до прикладу, з меншим фінансовим забезпеченням чи соціальним статусом)? Частіше, для кривдника важливо відчувати підтримку з боку інших, деколи такою підтримкою можуть стати і вчителі: своїми вчинками вони наштовхують на думку, що з цієї дитини «можна» знущатись, принижувати. Такий вчитель, скоріш за все, мав травму і не прийняв її або дитина нагадує йому іншу дитину, до якої неприязнь — несвідомо, або ж банально — батьки не вгодили. Такий вчитель не має працювати з дітками, але потрібно довести його профнепригодність: до прикладу, робота з психологом чітко покаже звідки та агресія і на якій підставі.
Якщо дитина цькує вчителя чи когось старшого? Що робити? Якщо таке відбувається — значить, втрачена межа, для дитини немає авторитетів. Я б радила таким батькам змінити тактику виховання, скоріш за все, саме таке відношення дитина бачить вдома, до прикладу: мама завжди засуджує батька чи батько гнобить брата, принижує когось з членів сім’ї. Відповідно, до вчителя таке відношення буде наслідницьким: дитина почула як директор незадоволено прирікає вчителеві — і буде робити те саме.
Я — свідок булінгу, як мені бути? І що робити, якщо моя близька подруга цькує інших? Якщо ти — свідок, спробувати знайти підтримку у дорослих, попередити кривдника про відповідальність, яка йому загрожує, в крайньому випадку — викликати поліцію. Якщо ж таке відбувається, що твоя подруга — агресор, ти жертва(емоційного насильства) і чітко усвідомлюєш, що не хочеш цього робити, але подруга тебе постійно примушує, чому ти не можеш протистояти — одразу потрібна розмова з батьками, або, знову ж таки, — похід до шкільного психолога. Якщо ти усвідомлюєш, що дії подруги погані — половина проблеми для тебе вирішена.
Фото: livejournal.com
Що робити якщо булінгом займається група осіб проти однієї дитини? В такому випадку, для початку потрібно визначити ватажка цієї групи: 100% —якщо «знешкодити» його, всі інші покинуть цю справу. Особливо, якщо побачать як за це можуть добряче покарати.
Ребенок для битья. Что важно знать о подростковой травле
Якою, на Вашу думку, є ідеальна схема-протидія булінгу, до прикладу, у школах? Викладачі — однаково відносяться до всіх дітей, незалежно від їхнього матеріального становища та соціального статусу; важливим є вміння вчителя — знайти підхід до кожного, в залежності від типу темпераменту дитини (на те, з чим справиться холерик за 10 хвилин, флегматику знадобиться — 30 хвилин). Шкільні психологи повинні вчасно виявляти схильність дітей до агресії, щоб не дати розвинутись конфлікту. Мова йде про проведення психологічних тестів й, безпосередньо, активність до розмов з дітками.
І, звісно, батьки. Вони повинні вчити своїх дітей давати відпір, якщо дитина занадто спокійна й флегматична, або — вчити контролювати свою злість, якщо дитина-агресор.
З Вашого власного досвіду роботи з дитиною-агресором та дитиною-жертвою: які висновки — найголовніші? Мені складніше працювати з жертвою — важко зрозуміти, чому дитина терпить таке відношення, складно змінити її мислення і навчити сприймати себе. З агресором — легше (зазвичай, не клінічні випадки): допомагає бесіда, релаксивні вправи і кілька занять. Якщо говорити про наслідки, дитина, яка терпить знущання, може повністю закритися від оточуючих, від рідних, в неї можуть з»являтись суїцидальні думки, як я вже казала. В іншому ж випадку — вона може настільки накопичити свою образу і злість, що почне так само знущатись над кимось слабшим. Агресор — буде продовжувати знущатись до того часу, доки не понесе покарання за свої вчинки і доки його будуть підтримувати, або поки йому не дадуть гідний відпір (хоча в цьому випадку — він може знайти нову «жертву»).
В обох випадках, батьки повинні бути уважними, особливо, якщо побачили навіть незначні зміни в поведінці дитини. Якщо не знають, що робити — звертайсь до психологів, вони допоможуть. І я не втомлююсь пояснювати батькам: той, ким стає людина у старшому віці — бере свій початок з дитинства, тому за дітьми постійно потрібно стежити. Ще не менш важливий фактор у формуванні дитячої поведінки — поведінка батьків: як би ви не хотіли, дитина все одно буде схожою на вас. Тому, виховуйте себе!
Фото: надано Іриною Вельською
Ви постійно наголошуєте на розмові з спеціалістом. Як часто дітям потрібно відвідувати психолога — для профілактики? Похід доречний перед кризовими періодами у дітей: це 3 рочки, 6-7, 10-11, 14-15 і вже 18. Дуже часто є такі проблеми, які дітки не можуть пояснити, а батьки — зрозуміти, тому психолог — це той посередник, який допомагає дітям висловитися, а батькам — їх зрозуміти. Якщо ж немає очевидної потреби — дитині похід до психолога «для профілактики» не потрібен.
Що робити якщо дитина навідріз відмовляється йти до психолога? Влаштувати неофіційну зустріч. Батьки домовляються з психологом про розмову у неформальному середовищі, щоб дитина не знала, що це — психолог. А спеціаліст спочатку спотерігає за дитиною, з часом вибудовує діалог, далі — довіру. До прикладу, щоб мені довірився хлопчик, про якого я розповідала вище, я була в нього вдома як подруга мами, шукала точки дотику (схожості), щоб його зацікавити та знайти спільні інтереси.
Наталка Кухта
, журналістка
Источник
lb.ua
