Сесія Зіньківської міської ради прийняла рішення про перейменування вулиць на пошану уродженців Зінькова - українських захисників, воїнів ЗСУ, які полягли за незалежність України у боях з російськими загарбниками. Зокрема, у Зінькові в назві вулиці увічнили пам'ять 23-річного уродженця громади Євгенія Кулика. Також вулицю Першотравневу у Зінькові перейменовано на честь легендарного бійця протитанкового дивізіону ЗСУ Сергія Міщенка, на рахунку якого 35 одиниць знищеної техніки російського ворога. Сьогодні розповімо про цих Героїв російсько-української війни.
Сергій Міщенко народився 21 травня 1974 року у м. Зіньків. Його діди також були військовими, родина мала козацьке походження. Закінчив Проценківську середню школу, з 1991 по 1993 роки проходив службу у Національній гвардії України у Кривому Розі. За освітою Сергій Міщенко — юрист. Після служби в лавах армії деякий час працював у Опішнянському підрозділі міліції. Згодом зайнявся підприємницькою діяльністю у ремонтно-будівельній сфері разом із рідним братом, мав власну бригаду будівельників. Головний сержант з позивним «Бугор» воював з перших днів повномасштабної війни. Встиг повоювати за Київ, Бучу та Ірпінь на Київщині, брав участь у боях під Барвінково, Вірнопіллям, Бражківкою Ізюмського району на Харківщині. Воював у 87 протитанковому дивізіоні 45 окремої артилерійської бригади Корпусу резерву Сухопутних військ ЗСУ.
Побратими його називали «винищувачем танків». На його рахунку 35 одиниць знищеної ворожої техніки. 7 з них, зокрема й 4 ворожі танки, воїн ліквідував впродовж одного бою. Установив рекорд дальності пострілу з «Джавеліна» на 5,5 км з точним попаданням у ціль. У липні 2022 нагороджений відзнакою «Хрест бойових заслуг».
Загинув 1 грудня 2022 року в населеному пункті Ковалівка Сватівського району на Луганщині. Став повним кавалером ордена «За мужність». Герой України (2023, посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Із головним сержантом — командиром 1 вiддiлення 3 взводу протитанкових ракетних комплексів попрощалися у Свято-Успенському соборі ПЦУ м. Полтава. У героя залишилось шестеро діточок: 4 донечки і 2 сини.
Євгеній Кулик народився і виріс у місті Зіньків, мав 23 роки. Із дитинства хлопець цікавився військовою справою, займався стрільбою. Відвідував гурток «Юного техніка», де конструював моделі літаків та дронів.Перемагав на змаганнях зі стрільб.Служив у десантно-штурмових військах ЗСУ та Французькому іноземному легіоні. У його складі брав участь у бойових діях на території інших країн, отримав контузію. З початком повномасштабного вторгнення захисник повернувся до України. «Він вийде в місто, через 20 хвилин повертається і говорить: «Я не можу туди ходити, люди просто стоять, п’ють каву, палять. Вони не розуміють, що там наші хлопці (на передовій). Як вони зможуть, отакі хлопці, ходити по місту? Коли буде перемога, чи вистачить у них совісті пити за перемогу?» — згадувала бабуся бійця Любов Філон. Став до лав підрозділу «Центурія». Мав позивний «Лис». 12 січня 2023 воїн прийняв останній бій в районі Бахмута на Донеччині. Загинув внаслідок поранень від уламків ворожого снаряду, яких зазнав у стрілецькому бою. Побратими характеризують воїна як чудового снайпера та командира. Під час служби він проявив себе потужним протитанкістом та піхотинцем, кулеметником. Його тіло повернули в межах обміну. Похований на центральному цвинтарі Зінькова.
Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті
