До Полтави з’їхалися випускники Полтавського вищого зенітно-ракетного командного училища 1970 року. Вони згадували юні роки, поклали квіти до підніжжя пам’ятника Миколі Ватутіну, а ще відвідали музей свого навчального закладу.
У Корпусному парку зібралися понад 30 випускників Полтавського вищого зенітно-ракетного командного училища. Приїхали військові пенсіонери з Києва, Одеської, Миколаївської, Сумської областей. Разом згадували роки навчання та переглядали старі світлини.
— Усе моє життя пов’язане з армією. Доля нас розкидала по різних містах і країнах. Дуже приємно й радісно зібратися через 50 років, переглянути старі фотографії, згадати пережите разом, — ділиться полковник запасу Павло Вевенко.
Випускники поклали квіти до підніжжя пам’ятника Миколі Ватутіну, а потім вирушили на екскурсію Полтавою.
Військовий пенсіонер Володимир Переяславцев свого часу служив у Забайкаллі, Туркменістані, але повернувся до Полтави й мешкає тут понад 30 років. Саме він зібрав своїх однокурсників.
— На зустріч приїхали люди, які 50 років не були у нашому місті. Для них організували екскурсію. Автобус надала команда Андрія Матковського. Коли побачили в музеї ті радіостанції та техніку, на яких навчалися, нахлинуло багато спогадів. А потім не могли наговоритися, — розповідає військовий пенсіонер Володимир Переяславцев.
Щасливий, що побачив давніх друзів та місто, в якому пройшли кращі роки молодості, Валерій Петренко. Він мешкає на Одещині. Але зустрічі з однокурсниками, зізнається, ніколи не пропускає.
— Ці моменти рідкісні, але такі важливі для нас. Згадуємо, як ходили у звільнення та тікали через паркани. Навчання в училищі — найкращі роки мого життя. Радий, що знову побачив Полтаву. Вдячний Андрію Матковському та його колезі Володимиру Запарі за організацію свята, — говорить Валерій Володимирович.
Для колишніх військових Андрія Матковського та Володимира Запари будівля Кадетського корпусу, в якому навчались випускники 1970 року, має особливе значення. Депутати довгий час виборювали можливість передати споруду на баланс держави. Адже в бюджеті Полтави роками не знаходилось коштів на реставрацію та утримання Кадетського корпусу. І врятувати його можна було лише таким чином. А поки тривали перемовини про передачу на баланс Державної судової адміністрації, Андрій Матковський опікувався музеєм навчального закладу на вулиці Парковій, 5 — допоміг придбати меблі й обладнання для облаштування експозицій.
— Ми завжди на зв’язку з випускниками Полтавського вищого зенітно-ракетного командного училища. Доля Кадетського корпусу для мене — майже особиста історія. Але головне — багато вихованців нашого зенітно-ракетного училища стали відомими героями. Вони прославляли й прославляють Полтаву та Україну. І знати про них та пам’ятати, вважаю, повинні навіть сучасні діти. Бо це — наша славетна історія, — говорить депутат Полтавської міськради Андрій Матковський.
Ліна КОЛОМІЄЦЬ
