Зореслава Люльчак прийшла до «Джерела» десять років тому як мама дитини з аутизмом. На той час у місті не було дитячих садків, готових прийняти хлопця на навчання. У центрі не було постійних працівників, тому доводилося волонтерити в центрі по черзі з іншими батьками. За кілька років її залучили на часткову зайнятість як консультанта, згодом вона стала заступницею директора. А уже три роки як сама очолює центр.
«Моя дорога до «Джерела» була довготривала, бо я економіст за освітою, працювала у комерційній сфері і в науковій, була викладачем університету. Але я його дуже люблю. Випадкові люди сюди не потрапляють», — каже Зореслава Люльчак.
Зореслава Люльчак особисто проводить екскурсію закладом. У коридорах центру «парковка» — десятки візочків, на яких приїхали вихованці. На стінах висять світлини.
Біля кожного навчального кабінету — інформаційний стенд з фото дітей і розкладом занять. А кожна дитина ще має індивідуальний план-графік різних активностей, ігор, занять, терапії та відпочинку. Хтось дивиться мультики, хтось робить свічки чи екоторби, а хтось плаває в басейні.
Сьогодні «Джерело» — це потужний навчально-реабілітаційний центр, який надає послуги для дітей та молоді з особливими потребами і дітей з групи ризику, а також працює з їхніми родинами. Зараз у центрі проходять реабілітацію 126 дітей і 81 дорослий. Окрім головного приміщення центру у різних районах міста працюють три його філії, незабаром відкриється ще одна. Але починалося все у 90-х роках з батьківського товариства.
У 1990 році у Львові з’явилося почало функціонувати Львівське обласне батьківське товариство захисту дітей з дитячим церебральним паралічем ДЦП «Надія». За два роки допомагати особам з розумовою неповносправністю до України приїхала канадійка українського походження Зеня Кушпета. Познайомившись з діяльністю товариства «Надія» у Львові і разом з Миколою Сварником та Мирославом Николаєвим, вона стала співзасновницею «Джерела». Тоді це була благодійна установа.
«Спочатку навіть не було цього приміщення. У дитячому садочку «Барвінок» на Шафарика на той момент виділили невеличку групу. З часом виділили приміщення, але на другому поверсі, батьки на руках носили діток з ДЦП. Але тим не менш, будинок чи приміщення, де можна було б поспілкуватися, цивілізуватися — це взагалі було щось таке неймовірне 26 років тому», — розповідає Зореслава Люльчак.
Так навчально-реабілітаційний центр «Джерело» почав працювати на базі дошкільного закладу № 172 на вул. Шафарика у м. Львові. Тут діяли дві дошкільні групи для дітей з розладом функціонування опорно-рухового апарату.
Але кількість вихованців садочку збільшувалася, зростав запит і на інклюзивні групи. Садочок уже не мав змоги розміщувати таку кількість дітей. Тоді батьки разом з працівниками центру звернулися до мерії, щоб отримати окреме приміщення.
У 1994 році Міська рада Львова надала у користування Центру «Джерело» розпочату будівлю для створення реабілітаційного центру для дітей з особливими потребами.
«Нам виділили приміщення, в якому ми зараз знаходимося. Це був недобудований садочок з необлаштованою територією. Нам озвучили, що нам передають це приміщення, але ресурсів на облаштування цього всього немає. І тоді донори допомогли нам стати тими, ким ми є зараз. Це все робилось поступово, кімнатка за кімнаткою, поверх за поверхом. Все, що ми бачимо тут, облаштовано за кошти донорів з усього світу».
Кожного з благодійників тут відзначають «листочком» на Дереві донорів, розміщеному у холці закладу.
Але з роками центр розростався і оплачувати роботу близько півсотні працівників із благодійних коштів було важко. Центр звернувся до міської ради з проханням розглянути можливість співфінансування. Але для цього «Джерело» мало стати комунальним закладом, щоб місто мало змогу вкладати в нього кошти. З іншого боку, багато донорів не підтримують комунальні заклади. А покласти все фінансування на плечі міського бюджету неможливо.
«Ми знайшли вихід: у нас зараз працює 2 юридичні особи. У нас є благодійна установа, за рахунок якої ми реалізуємо розвиткові проекти. І комунальний центр «Джерело», який безкоштовно користується приміщенням і завдяки якому ми маємо штатних працівників і можемо розраховувати на часткову компенсацію комунальних витрат».
Зараз річний бюджет центру складає 27 млн. грн. З них 19 мільйонів покриває місто. Решту коштів центр збирає самотужки.
«Ми розвиваємо фандрайзинг. Залучаємо фонди, фізичних осіб — не тільки українських, а й іноземних, діаспору в тому числі. Акції проводимо, наприклад, «Щедрий вівторок». Минулого року проводили і в цьому плануємо. Минулого року наш міський голова на апаратній нараді закликав всіх працівників міської ради перерахувати свою одноденну зарплату на підтримку центру «Джерело».
Усі послуги в центрі — безкоштовні. Але батьки можуть дати благодійну пожертву.
Особливість «Джерела» полягає в тому, що діти тут можуть бути не лише кілька годин на якійсь процедурі, а перебувати цілий день. Завдяки такому підходу мама не прив'язана до дитини 24 години на добу, а може приділити час родині, собі чи піти на роботу. Також «Джерело» — єдиний у Україн центрі, який приймає дітей зі складними судомами на щоденні послуги, не тільки там на консультацію чи реабілітацію.
«Специфіка центру своєрідна, ми надаємо підтримку на різних етапах, з групою ризику, чи вже з виставленою інвалідністю. У нас є послуги для дітей з інвалідністю від 3 до 18 років, і є де денні послуги для осіб від 18 до 45 років. Також, на нашій базі створені інклюзивно — ресурсний центр, який здійснює підготовку дітей до шкільних навчальних закладів».
Комплекс послуг включає консультації, денний догляд, реабілітаційні програми за різними віковими категоріями. Усе це — за участі батьків. Саме завдяки цьому вдається досягти ефективного лікування та розвитку дітей.
Для кожної дитини складається індивідуальний план, є як індивідуальні заняття, так і групові заняття, в залежності до потреб дитини.
У центрі загалом працює 4 відділення.
Відділення раннього втручання надає допомогу дітям до чотирьох років із порушеннями чи затримкою розвитку та їх сім’ям. Саме втручання в ранньому дитинстві приносить швидку і довготривалу користь для розвитку. Усю свою діяльність здійснює у тісній співпраці з батьками. Раннє Втручання базується на принципі: фахівці повинні допомагати сім’ї, котра в свою чергу допомагає своїй дитині.
«У відділенні раннього втручання ми здійснюємо супровід всієї родини. Бо це найважливіше — надати підтримку сім’ї. Це важко прийняти і усвідомити, що твоє життя з особливою дитиною має помінятися. І тому ми багато уваги приділяємо супроводу батьків, у нас є програма підтримки «Батьки для батьків. Бо одна справа, коли тобі щось говорять спеціалісти, а зовсім інша — такі ж як і ти батьки, які на власному досвіді все пережили».
Садок-школа приймає дітей від 3 до 18 років і забезпечує денні реабілітаційні програми. Кожна дитина закріплена за певною віковою групою. Таким чином дитина має можливість перебувати в середовищі однолітків, взаємодіяти з ними, здобувати власний соціальний досвід. Багато уваги також приділяють до адаптації дітей в соціумі через проведення свят, конкурсів та організації виїздів у громадські місця.
Відділення розвитку дитини — це консультаційна програма для дітей віком 3-15 років. З вихованцями працюють логопеди, психологи, фахівці з фізичної реабілітації та спеціальні педагоги.
Натомість майстерні — це денні реабілітаційні програми для осіб з інвалідністю від 18 до 45 років. Таке відділення для осіб з інвалідністю після 18 років є на сьогодні єдиною альтернативою для людей з фізичними, інтелектуальними та комплексними порушеннями розвитку. На програмах відділення, молоді люди з особливими потребами отримують соціально-побутові і трудові навички, які допомагають їм досягнути максимального рівня незалежності у повсякденному житті. Для когось це означає уміння зробити собі канапку чи застелити ліжко, а для когось — шанс знайти в перспективі оплачувану роботу.
Перебуваючи у відділенні з 9:00 до 16:00, молоді люди відвідують 4 різнопланові заняття, кожне з яких триває годину, обідають, а також мають вільний час для спілкування.
У Полтаві теж існує міський центр комплексної реабілітації осіб з інвалідністю. 1 грудня йому виповниться 12 років — заклад удвічі молодший від свого львівського побратима. На відміну від «Джерела», міський центр виник відразу як комунальна установа.
Директорка міського центру Людмила Лисенко розповідає, що у центрі працюють 3 відділення: соціально-побутової реабілітації; фізичної реабілітації та медичного спостереження; допрофесійної орієнтації та трудової реабілітації. І наголошує, що вони надають комплексну реабілітацію.
Центр приймає дітей від 0 до 4-ох років, які мають ризик отримати статус дитини з інвалідністю. Це так зване «раннє втручання», яке допомагає запобігти негативним розвиткам в організмі.
«Ми починаємо проводити корекційні заняття, і дитина швидше адаптується. Вона може і не вилікуватися, але вона адаптується в середовищі, мама її адаптується, буде знати, що з неї робити вдома. Дитина «витягується» до того рівня, що вона може з іншими дітьми відвідувати інші заклади».
Загалом протягом року послуги в центрі отримують близько тисячі дітей. Зараз на обліку стоїть близько 350. Щодня сюди приходить 70-80 дітей.
Полтавський центр реабілітації працює амбулаторно. Щоденного цілодобового перебування у закладі не передбачено. Діти курсами проходять і психолого-педагогічну, і фізичну реабілітацію, 2 рази на рік. Це 10-12 занять на рік. Діти також можуть відвідувати корекційні групи, двічі на тиждень по 5 годин. Це є денне перебування, 7 занять по півгодини.
Практичний психолог, голова ГО Рівновага, що опікується дітьми з аутизмом, та мама особливої дитини Альона Якименко каже, що центр забезпечує постійну кваліфікаційну допомогу, але для задоволення всіх необхідних потреб дітей таких занять треба значно більше. І тому доводиться звертатися додатково ще й до приватних фахівців
«Щорічно зростає кількість таких дітей і потреб. Фізично вони навіть не можуть усіх їх охопити. Вони великі молодці, вони одні з перших у Полтаві, хто почав активно опікуватися даною категорією дітей. Але законодавством передбачено лише по 10 індивідуальних занять для дітей. Цього дуже і дуже мало. Тому нас як мам спіткала така доля, що ми кожного дня возимо дітей на приватні заняття до фізичних осіб».
Довгий час центр працював лише з дітьми до 18 років. З цього року тут почали приймати молодь — людей з інвалідністю від 18 до 35 років. Однак приймають лише тих, хто до настання повноліття відвідував центр. Зараз у центрі 8 таких вихованців. Діти, котрі отримують зараз послуги в центрі, після 18-ти років можуть оформитися в центрі як особи з інвалідністю. Для них планували зробити «майстерню» — обладнати пральню, де б вони могли заробляти кошти.
Альона Якименко каже, що напрямок 18+ тільки зароджується в Полтаві і роботу з повнолітніми треба активізувати.
«Одними майстернями тут не обійтися, цього дуже мало. До 18 років є активна реабілітація, школи, реабілітаційні центри. Як би там не було, але реабілітація дітей проходить. Після 18 років — дуже дуже проблематично. Ніби кожного року щось і починається, але, як показує практика, то вони із мамами вдома. тільки якщо добровольці влаштують для них якісь заход, вони їх відвідують».
Фінансується центр виключно з міського бюджету. Річний обсяг фінансування складає 6 мільйонів. Це у 4,5 рази менше, ніж у Львові. Щоправда, населення Полтави теж у кілька разів менше. Людмила Лисенко каже, що цих коштів достатньо, аби проводити повноцінну реабілітацію. Однак для будь-яких додаткових заходів доводиться залучати спонсорські кошти.
Намагалися також писати гранти для отримання додаткових коштів, але поки цей досвід був не вдалим.
«Ми писали грант на будівництво «Майстерні 18+», але не виграли. Писали ще один грант, але теж його не виграли. Як правило, міжнародні фонди не хочуть працювати з комунальними закладами. І це правильно, бо в першу чергу треба допомагати громадськості, яка повинна на себе взяти деякі моменти».
Тому в центрі хотіли б налагодити співпрацю з громадськими організаціями, аби отримувати додаткове фінансування. Навіть ідею проекту вже мають: інклюзивний майданчик для дітей з інвалідністю на візочках.
Такою організацією цілком могла б стати ГО «Рівновага», яку нещодавно створила Альона Якименко. Жінка теж переконана, що потрібно залучати грантові кошти для кращої реабілітації особливих дітей.
Тож хочеться вірити, що у Полтаві громадські організації та комунальний заклад також знайдуть спільну мову та завдяки їхнім зусиллям діти з інвалідністю зможуть отримувати ще більш якісну реабілітацію.
Наталія НОРІЦИНА, ГО «Полтавська платформа»
