Звернення архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора до жителів області, вірян та священнослужителів УПЦ Московського Патріархату
У зв’язку з численними зверненнями вірян, небайдужих громадян та окремих священиків УПЦ Московського Патріархату щодо процесу переходу релігійних громад до Православної Церкви України, хочу звернутися до мешканців Полтави та області з наступним: усім нам відомо, що 15 грудня 2018 року у м. Києві відбувся Всеукраїнський об’єднавчий собор під головуванням митрополита Гальського Еммануїла за участю Президента України Петра Порошенка та почесних гостей. Результатом зібрання ієрархів та вірян трьох гілок українського Православ’я стало утворення Помісної Автокефальної Церкви — Православної Церкви України. 6 січня Вселенським патріархом Варфоломієм предстоятелеві Православної Церкви України митрополиту Епіфанію було надано Патріарший та Синодальний Томос про незалежний статус ПЦУ. Ця подія була сприйнята суспільством з великим піднесенням, адже стала втіленням віковічних прагнень українського народу мати незалежну державу і Помісну Церкву.
Реакція ж Російської Федерації та Російської Православної Церкви була вкрай негативною. РПЦ односторонньо розірвала молитовне єднання з Константинопольським Патріархатом, звинувативши Вселенського патріарха у втручання у внутрішні справи РПЦ. Така позиція була підтримана вищим керівництвом Української Православної Церкви Московського Патріархату. Виникає запитання: чому? Адже жодна Помісна Православна Церква не розірвала молитовну єдність з Константинополем, хоча Москва і закликала до цього.
Тут слід дати певне роз’яснення. Часто священики УПЦ МП заявляють, що їхня Церква є канонічною і українською. Але чи відповідає це істині? Справжній статус УПЦ можна з’ясувати, прочитавши (як не дивно!) Статут Російської Православної Церкви. У документі чітко вказано, що Українська Православна Церква «является самоуправляемой Церковью в составе Московского Патриархата»; її предстоятель «вступает в должность после утверждения Патриархом Московским и всея Руси»; він є членом Священного Синоду Російської Церкви та її ієрархом; рішення Архієрейського Собору та Синоду Російської Православної Церкви «являются обязательными» для УПЦ (Статут РПЦ п. VIII, 1,5,11). Перелік пунктів Статуту Російської Церкви, які прямо вказують на те, що УПЦ є філією Російської Церкви в Україні, можна продовжувати.
Натомість Православна Церква України є автокефальною, тобто самокерованою Православною Церквою України. ЇЇ предстоятель після свого обрання не затверджується жодним патріархом, він не входить до жодного Синоду ніякої іншої Церкви, а є очільником Священного Синоду ПЦУ! Православна Церква України посідає 15-те місце у Диптиху (списку) Православних Церков на відміну від УПЦ Московського патріархату, якої немає у цьому списку і ніколи не було, у той час, як п’яте місце у Диптиху посідає Російська Церква.
Чи має значення для України те, що на її теренах провадить свою діяльність «самокерована» частина РПЦ? Адже Церква поза політикою. Це не мало б значення, якби зазначена релігійна структура дійсно пропагувала б лише духовні цінності і не несла б загрози національній безпеці. Виникає запитання: як Церква, хоч і Московського Патріархату, може загрожувати національній безпеці України? Одним із прикладів такої загрози є використання Росією своїх церковних структур у збройній агресії проти нашої держави, яка спричинила загибель понад 10 000 наших захисників та мирних жителів!
Показовим доказом цього є організація Московським Патріархатом прибуття до України у січні-лютому 2014 року досить дивної, як на мене, реліквії «дарів волхвів». Ця «святиня» перебувала у Києві, а потім подорожувала Кримом. Головним призвідником цієї акції був російський мільярдер Костянтин Малофєєв — один із ключових спонсорів російських бойовиків на Донбасі та проросійських структур у Криму. А супроводжував «дари», здійснюючи підготовку збройної агресії, сумнозвісний російський бойовик Гіркін-Стрєлков! За численними свідченнями українських військових та мирних жителів Святогірська лавра УПЦ МП (знаходиться поблизу м. Слов’янська), як і ряд інших монастирів цієї Церкви, була місцем дислокації російських бойовиків та розвідників, які розпочали пряму збройну агресію проти України. До сьогодні очільники УПЦ МП не визнали Росію агресором, а російсько-українську війну на Донбасі продовжують називати внутрішньоукраїнським громадянським конфліктом.
Чи варто згадувати прикрі факти антиукраїнської агітації, яку протягом понад 20 років поширювали у храмах УПЦ Московського патріархату? Ця пропаганда зчаста мала ознаки не тільки єретичного вчення, але й відсутності здорового глузду. Наприклад: неодноразово доводилося чути, що молитися Богові слід лише церковнослов’янською мовою, бо, мовляв, українська — базарна, її не чує Бог. Також лунало, як цілком серйозне, твердження, що як тільки українська Церква стане незалежною, миттєво перетвориться на католицьку і т. п.
Щодо Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи» хочу зазначити: цей нормативний акт жодним чином не вимагає відібрати храми в УПЦ МП і передати їх ПЦУ. Закон зобов’язує вірян визначитися, до якої церковної юрисдикції їм належати — чи до РПЦ в Україні чи до ПЦУ. Він покликаний припинити обман людей, надавши Церкві назву, яка відображає її справжню юрисдикційну приналежність, і запобігти використанню цієї Церкви державою-агресором у посяганнях на територіальну цілісність України.
На сьогодні більшість православних мирян нашої області бажають бути у Православній Церкві України, молитися рідною мовою, підтримувати свою державу. Але священики УПЦ МП чомусь вперто блокують цей процес, використовуючи різні маніпуляції. Наприклад, розповідають, що людям заборонять молитися церковнослов’янською мовою, що це все, мовляв, «політика», і коли зміниться Президент, то усе повернеться на свої місця, проросійські сили у Парламенті зможуть відмінити Закон і т. п.
Хочу запевнити, що створення Православної Церкви України — результат історичного процесу, який реалізований за Божим Промислом. Історичний процес незворотній. Він не залежить від виборів. Україна — незалежна держава. У незалежній державі буде незалежна Помісна Церква! Це вимога церковних канонів, історичної правди і законів суспільного буття.
Закликаю всіх вірян та священиків Української Православної Церкви у єдності з Московським Патріархатом до єднання в Помісній Церкві України! Адже штучно створена роз’єднаність українського Православ’я завдає непоправної шкоди нашому суспільству, працює на користь ворогам України і всього світового Православ’я. Не маю жодного сумніву, що в Україні буде одна Помісна Православна Церква, але від Вас сьогодні залежить, наскільки швидко ми зможемо об’єднатися і працювати заради спасіння та блага нашого народу!
✝ Федір, архієпископ Полтавський і Кременчуцький
