21 лютого у "Львівській кав’ярні" пройшла лекція "неТиповий Шевченко". Організатори задумали зруйнувати шаблони, пов’язані зі сприйняттям Тараса Григоровича.
Для незалежного мистецького об’єднання "Magnum Opus" — це не перша лекція з невідомими фактами про всім відомих літераторів. Перша пройшла у грудні 2015 року і стосувалася життя та творчості Івана Нечуя-Левицького. Тепер же черга прийшла і до Шевченка.
Як і минулого разу, розповідь вела вчитель української мови та літератури Катерина Ткаченко. Вона наполегливо готувалася до заходу, шукаючи незвичайні і маловідомі події з життя поета, про якого за понад 150 років від смерті, здається, відомо вже все.
Катерина зізналася, що довго думала, що саме варто одягнути на лекцію. Але точно розуміла, що це не має бути вишиванка, оскільки образ Шевченка занадто сильно прив’язали до національного одягу.
Варто відзначити, що хоч основну масу аудиторії складала молодь, серед глядачів були як діти, так і літні люди. Це свідчить про те, що постать Шевченка цікава й універсальна для всіх поколінь.
Лектор побудувала свій виступ на розповіді про певне уявлення українців про Тараса Григоровича і відразу ж намагалася його спростовувати. Наприклад, Шевченко свого часу був двієчником, а його родина мала чи не найкращу освіту серед інших. Вірші Кобзаря говорять про певний меланхолічний темперамент автора, в той час як він був борцем за натурою.
Шевченка часто зображують у шапці і в пальто, чим він стає схожий на тогочасного мужика. Але таке його вбрання було більше вибриком, бажанням виділитися і не бути як всі, щось типу тогочасного хіпстерства. На жаль, саме цей образ розтиражовують всі наступні влади ось уже більше століття.
Катерина розповідала про Шевченка в різних образах, наприклад, революціонера чи Казанови, доводила абсурдність сприйняття його росіянами як свого письменника.
Як і у випадку з лекцією про Івана Нечуя-Левицького, розповідь про Шевченка Катерина перевіряла на своїх учнях. Коли вона розповідала про перепоховання національного поета, то найбільше дітей цікавило, як можна було три місяці перевозити труп Шевченка.
Ткаченко особливим чином використала проектор, який демонстрував слайди для наочності розповіді. Організатори спрямували картинку на стелю, використавши її як екран. Таким чином, глядачі переключали свою увагу зі стелі на лектора і навпаки, що позбавляло від статичності.
Для того, щоб трошки розворушити аудиторію, Катерина влаштувала особливо фізкультхвилинку. Глядачі мали встати і плеснути в долоні, якщо лектор говорила про Шевченка правду і нічого не робити — якщо брехню. Таким чином, публіка дізналася ще кілька цікавих фактів.
Далі Ткаченко попередила, що зараз нестиме маячню. Вона вирішила подумати, щоб б було, якби Шевченко жив у наш час. За її словами, він скоріше за все потрапив би у телевізор. Катерина довела, чому Тарас Григорович міг би стати учасником "Євробачення" (прекрасний голос, яким захоплювалися сучасники), "Розсміши коміка" (весела вдача і сила слова), "Україна має талант" (хист художника). Останнім можливим шоу вона обрала "Зважені та щасливі", показавши Шевченка у вигляді фітнес-тренера і знайшовши в його віршах рядки, що цілковито підходили б цьому амплуа.
Закінчила лекцію Ткаченко показом кількох пам’ятників Кобзарю з певними власними коментарями і жартами.
Але кінець лекції не означав кінець вечора. "Маґнумці" спочатку думали прочитати кілька віршів Шевченка, але потім вирішили, що це звучало б дуже банально (тим паче, частину з них ми і так вчили у школі). Тому на певний час Ірина Мисник стала ворожкою по Кобзарю. Люди з аудиторії по черзі називали номер сторінки і рядка, натомість отримуючи передбачення на наступний тиждень. Комусь Шевченко напророкував весілля, комусь — майбутнє гумориста, комусь — пологи. Звісно, до цих пророцтв ніхто серйозно не поставився, але вони потішили глядачів.
Наприкінці заходу його ініціатор Роман Коржик прочитав вірш Сергія Жадана про Тараса Григоровича Шевченка, чим і поставив крапку у літвечорі.
Популярність подібних лекцій у Полтаві свідчить про те, що людям цікаві незвичні погляди на відомих літераторів. Тому такі заходи продовжаться і показуватимуть письменників не нудними постатями з підручників, а такими, якими вони були насправді.
