Німці-ремісники, як свідчать історичні джерела, були відомі в Кременчуці вже в другій половині XVIII ст. Жителі наддніпрянського міста здавна займалися різними ремеслами. Тут були й колісники, бондарі, теслярі, пильщики, каретники, чоботарі, лимарі, ковалі, спеціалісти по виготовленню сальних та воскових свічок, срібних речей та іншого. З 1747 року діяв канатний завод, був і цегельний, де вироблялося понад 100 тисяч штук цегли в рік, у 1790 та 1794 роках відкриваються ще й два кахельні заводи. Ремісники в той час були об'єднані у 8 цехів. До 60-х років XVIII ст. населення в основному було українським.
З утворенням Новоросійської губернії, коли Кременчук фактично став її губернським центром, сюди з-за кордону починають виписувати різних спеціалістів-майстрів: художників, столярів, слюсарів, ткачів, палітурників та інших. Багато з них і оселилося в Кременчуці назавжди. З'являються й іноземці-купці. Отже, вже тоді з'являються й представники німецької національності у місті над Дніпром. У тому числі й з тих, які перебували на службі в російській армії, служили лікарями. Як відомо, у XVIII ст. основну масу освічених лікарів у Російській імперії становили українці-випускники Києво-Могилянської академії, які потім за кордоном отримали медичну освіту, та німці.
На час приїзду до Кременчука в 1787 році російської імператриці Катерини Другої серед міських платників податків налічувалося 24 представники німецької національності. У 90-х роках XVIII ст. в Кременчуці існувало училище для шляхетних дівчат-сиріт та різночинських дітей (куди приймали дітей віком до 5 років) на зразок Санкт-Петер-бурзького інституту шляхетних дівчат. Тут їх навчали російської та німецької грамоти, також дівчатка вивчали арифметику, малювання, танці, шитво. Попечителькою цього кременчуцького училища була німкеня - дружина лікаря, яка також викладала деякі предмети.
Цеховим головою ремісників міста Кременчука у 1785 році був Фрідріх Крігер. Міська дума була збудована на зразок давньонімецьких ратуш. Тож, вірогідно, до її спорудження мали відношення німецькі спеціалісти. І, як відомо, місто, як і Полтава, користувалося магдебурзьким правом, тут діяв магістрат.
З початку XIX ст. німецькі колоністи вносять вагому частку в справу розвитку промисловості в Кременчуці, Полтаві та інших містах Полтавської губернії. Для забудови Полтави як губернського центру з Саратовської губернії було запрошено німців-спеціалістів по виготовленню високоякісної цегли.
Масово німецькі колоністи-сукнороби прибули на Полтавщину, в тому числі безпосередньо в Полтаву, Кременчук, на початку XIX ст. завдяки пропозиції та ініціативі князя О.Б.Куракіна, людини високоосвіченої і дуже ділової. На початку XIX ст. він був малоросійським генерал-губернатором з місцем перебування в Полтаві, а з 1808 року став міністром внутрішніх справ Російської імперії. МВС імперії тоді докладало багато зусиль і турбот до розвитку в країні сукноробства з метою виготовлення сукна для армії. То був час, коли наполеонівська Франція влаштувала економічну блокаду Англії і не давала можливості Росії закупляти англійське сукно. Прагнучи розвивати власну промисловість, держава надавала субсидії суконним та іншим фабрикантам-іноземцям, яких запрошувала до країни. Спершу таких іноземних фабрикантів у Полтавській губернії було 4. Усі вони були німецького походження і знаходилися в Кременчуці.
О.Б.Куракін добре знав, що на Полтавщині у той час було досить високо розвинуте вівчарство і населення краю виробляло багато шерсті з овечої вовни. Тому він і запропонував цареві Олександрові Першому запросити з німецьких князівств майстрів-сукноробів, поселити їх у Полтавській губернії та широко налагодити тут виробництво сукна. Містами поселення були визначені Полтава, Кременчук та Костянтиноград (нині місто Красноград Харківської області) тодішньої Полтавщини.
Для поселення цих іноземних ремісників - так званих "суконних фабрикантів" - у Полтаві для їх колонії за рахунок уряду було придбано 12 десятин землі по селищній дорозі, яка вела з міста на село Яківці (нині околиця Полтави). Ділянка займала територію від нинішньої вул. Сковороди (колишня Колюнійська) до вул. Балакіна (Фабрикантська), вул. Крупської (Кірочна), Ботанічний пров. (Глухий) та інші, прилеглі до них провулки. Поселення назвали німецькою колонією. Тут замість 60 запланованих добротних будинків устигли спорудити 53 невеличкі хатини, рублені, з поганого дерева (ті, хто відповідали за будівництво, розікрали частину коштів та будівельні матеріали), глиномазані, з низькими стелями, з глиняними долівками, з одинарними (в одну або дві шибочки) віконцями, наглухо вмонтованими в рами. У цих "картечних" будиночках стояли ткацькі станки, тут жили і працювали ткачі зі своїми сім'ями. Всього поселилося тоді в Полтаві 54 сім'ї німців-колоністів (249 чол.).
Дещо кращими хатинами з ділянками землі для городу наділили прибулих майстрів І в Костянтинограді, де оселилася 41 сім'я (218 чол.). Значно кращі будинки було споруджено для іноземних сукноробів у Кременчуці, куди у відповідності з указом 1808 року прибуло 8 сімей. Тут оселилися вихідці з Саксонії та Прусії, а взагалі ж на Полтавщину прибули сукнороби з багатьох німецьких князівств, з Моравії та Богемії.
Основна маса прибулих були ткачі-бідняки, багатодітні. Тож і змушені були працювати від зорі до зорі, щоб якось прогодувати свою сім'ю. Умови праці були жахливі. Навіть перевіряючі констатували, що нерідко нещасні сукнороби змушені були вибивати шибки у віконечках, аби не задихнутися у тісних хатинах від пилу, від відходів шерсті. Та були серед іноземних спеціалістів і більш заможні, майстри високого класу. Держава надавала таким допомогу з метою розвитку власної промисловості.
У 1809 році Геліцер відкриває у Кременчуці фабрику сукноробства, отримавши на це 10 тисяч карбованців субсидії на 10 років. Фабрика, як видно, давала хороші прибутки, оскільки в 1817 році Геліцер хотів придбати два будинки німецьких колоністів, але в цьому йому було відмовлено. Колоністам не дозволялося продавати виділені їм будинки та присадибні діляночки іншим, навіть своїм.
Віра ЖУК,
"Приватна Справа" № 51(77), 18 грудня 1997 року.
