"Аби він більше нічого не зробив, то достатньо було б того, що захищав і об'єднував Українське православ'я".
Музей нашого славного земляка - його святості Першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава розташований на вулиці Карла Лібкнехта, 13. Його можна запросто обминути і не помітити. Така собі старенька хатка з похиленими стінами, ледве тримається. Аби не табличка та не металева фігурка розп'ятого Христа, то ніхто б не здогадався - що саме тут музей людини яку знають і шанують в усьому Християнському світі. Його нелегке життя змусило перебувати на чужині. Бо така доля випала нащадку козацького роду, племіннику Симона Петлюри, Мстиславу, а за мирянським ім'ям Степану Скрипнику, бути гнаним на своїй Батьківщині.
Лихолітнім був для нього полтавський період. Дитячі роки минули надзвичайно швидко. Вже пізніше, коли Патріарх відвідував Україну (перший його приїзд до рідної Полтави був 2-4 травня 1991 року) пригадував дитинство. Сивий, лагідний і надзвичайно простий у спілкуванні розповідав як колись співав у церковному хорі разом з відомим Іваном Козловським: "Малий був, - розповідав Мстислав, - співати як слід не вмів, то бувало, як "потягну не туди, регент підійде, та як дасть по вухах"... Церква Всіх Святих стояла на місці теперішнього вічного вогню... Якось, на одному з храмових свят малий Степан ніс за владикою церковні реліквії. Задивився вбік і не помітив, як наступив на мантію владики. Половина відірвалася. Зчинився переполох, та владика простив...
Далі Степан захищав волю рідної землі. Перша світова війна 1914 року. Хорунжий Степан Скрипник після поранення був зв'язковим офіцером при Симоні Петлюрі, виконував дипломатичні доручення. Після гіркої поразки, інтернування у Польщу разом з військом УНР. Навчався у Варшавському інституті політичних наук, відстоював права українців за межами своєї землі. З 1929-го по 1939-й рік був послом до Сейму. Коли потрапив до України у 1942 році, його вразила страшенна руйнація душ земляків. Загинули в застінках НКВС брати - Андрій, Валеріан, Сильвестр... Тітки Марина та Феодосія прості прачки - теж були розстріляні лише за те, що були сестрами Симона Петлюри.
14 травня 1942 року у Києві, в Андрієвському соборі, Степан Скрипник - уже чернець Мстислав - прийняв хіротонію. Єпископ переяславський Мстислав об'їхав чи не всю Україну, скликаючи всіх православних до об'єднання.
8 жовтня 1942 року у Почаївській лаврі був підписаний "Акт поєднання". Діяльність єпископа Мстислава німці вважали небезпечною, його заарештовували, забороняли проповідувати, відправляти службу Божу, виїжджати з Києва. Та все ж більшовицькі тортури вважалися страшнішими, тому, коли німці відступали, довелося піти з ними. Польща, Канада, Сполучені Штати. На чужині їх переслідували, називали зрадниками. Ствердитись, довести власну непричетність до подібного "іміджу" було надзвичайно важко. Та всі свої інтелектуальні сили єпископ Мстислав (а з 1947-го року - архиєпископ) поклав на захист українського народу.
У США він був митрополитом УПЦ та УАПЦ. Його мрією було об'єднання всіх Українських Православних Церков. Саме митрополит Мстислав доклав зусиль, щоб у невеличкому містечку поблизу Нью-Йорку було побудовано церкву-пам'ятник жертвам Голодомору в Україні. Там створено, музей, бібліотеку, консисторію, семінарію, там є й український цвинтар... На історичному київському Соборі у червні 1990 року його обрали Першим Патріархом Київським і всієї України.
Як він радів землякам з: "Хлопці, ви з Полтави? Розкажіть, як Полтава, як Тарапунька..."
10 квітня 1998 року йому виповнилося б 100 років. Перед своїм відходом Патріарх заповідав: "Відчуваю, дорогі мої, що підходить мій час стати перед Судом Божим. Простіть мені, як і я вам прощаю... не судіть одне одного, а працюйте на щастя і добробут Батьківщини та її людей"...
10 квітня о 13-й годині в музеї Патріарха, що у Полтаві відбудеться панахида. "і ви думаєте багато збереться людей? - зітхають засновники музею. - Цей будиночок і на балансі не числиться".
Музей Мстислава відкрито у травні 1995 року. Журналіст за фахом Раїса Циган, сама їздила по області, збирала матеріали, фотографії. Доклала неабияких зусиль, разом із Полтавським православним сестринством. Міська влада не заборонювала, але й допомоги не надала. Лише наказали не згадувати про Симона Петлюру. Музей його святості Мстислава не зареєстрований, валяться стіни, убоге його начиння, зібране ініціаторами, ризикує бути похованим, якщо впаде стеля...
А в світі відзначатимуть сторіччя патріарха Мстислава широко. П'ятого травня, на Юрія, у Києві відбудеться свято, приїдуть гості з діаспори, не приведи Господь, надумають приїхати і до нас...
Едуард Странадко
"Приватна справа", 9 квітня 1998 року.
P.S. Нещодавно ініціативна група по декомунізаці в Полтаві запропонувала перейменувати вулицю Карла Лібкнехта в Патріарха Мстислава.
