Вистеляючи дорогу живими квітами, гілочками ялинки та самшиту, у селі Павлівці на Вінниччині поховали Валерія Білозору. Воїн до останньої краплі крові боронив рідну країну. Важкою і довгою виявилася його дорога додому — майже 7 місяців невідомості. Безсонні ночі для сестри та друзів, повідомляє Іллінецька громада. Бійцю навіки 36 років.
«Коли Валерію виповнилося 8 рочків, його мама ще зовсім молодою відійшла у засвіти. Виховання Валерія лягло на плечі тата та сестрички Юлії. Через два роки помирає тато. І Валерій залишається під опікою сестри. Вони були найріднішими людьми. Валерій здобув фах електрика. Не цурався ніякої роботи. Чи то сусідам допомогти, чи в жнивну пору хліборобам у місцевому господарстві. Умів все — орати, сіяти, збирати урожай, охороняв яблуневі сади. Працював у столиці на будівництві. А коли приїздив додому, то завжди допомагав по господарству сестрі. Понад усе обожнював племінників — Каріну і Даниїла», — йдеться у повідомленні.
Як і всі, Валерій мріяв про родину, щасливе сімейне життя. Та війна перекреслила всі ці мрії. За станом здоров’я строкову службу хлопець не проходив. Та коли постало питання йти захищати свою землю від ворога, отримавши повістку 12 грудня 2023 року, не вагаючись став на захист Батьківщини. Побратими нарекли жартівливим позивним «Браконьєр».
«Разом з бойовими побратимами Валерій Білозора боронив Україну на східному напрямку, — повідомляють земляки воїна. — Останній бій солдат 59 окремої мотопіхотної бригади прийняв в районі населеного пункту Первомайське Донецької області. Родина втратила з Валерієм зв'язок у травні. Сестра Юлія отримала повідомлення про те, що її брат зник безвісти. Вірила, молилась, сподівалась, що живий. На жаль ці сподівання не справдились»…
Поховали воїна на сільському кладовищі з усіма почестями.
Источник fakty.ua
