24-річний Артем Кортхонджія з міста Долинськ Кіровоградської області був майстерним і мужнім воїном, який користувався повагою та авторитетом. Його енергія, пригадують рідні та побратими, заряджали та гуртували бійців загону розвідки спеціального призначення 12-ї бригади НГУ «Азов», де він проходив службу. Життя старшого сержанта обірвалось навесні 2024 року під час виконання бойового завдання на сході. У захисника залишились матір та сестра.
- Весь світ став таким сірим. Вірю, що прокинусь і все це був страшний, затяжний сон і зможу знову обійняти Артема та сміятись, — каже «ФАКТАМ» сестра героя Анастасія. — Крім Артема, в нашій родині був ще старший брат Мераб. Брати навчали мене ходити, гралися зі мною. Досі сльози в очах, як ми проводили час із Артемом та Мерабом. Дуже часто робили коктейлі з різних ягід, морозива і молока, й продавали їх іншим дітям, замінюючи справжні гроші листками з дерев. Що цікаво, Артем завжди був барменом. Любив жартувати, когось розіграти, але в його діях ніколи не було чогось образливого чи жорстокого. Коли в мене був поганий настрій, брат це завжди ніби відчував та телефонував. Й після розмови з ним ставало в рази легше.
Артем навчався спочатку в школі № 2, потім, коли ми переїхали до мікрорайону — в школі № 4. Брат займався баскетболом, віджимався на турніках, ходив до спортзалу. Після закінчення дев’ятого класу Артем поїхав навчатися до Кривого Рогу. Там отримав спеціальність газозварювальника. Невдовзі Артем став учасником осередку «Центурія». Це молодіжна націоналістична громадська організація, частина руху «Азов». Спортзал не залишав, завжди тримав себе у формі, був фізично підтягнутий. Шкідливих звичок не мав.
— Знаю, що ваша родина вже пережила страшне горе — втрату Мераба. Що сталось?
- Так, цей біль з нами на все життя. Мераб дуже добре вчився, вступив до Національного Університету кораблебудування у Миколаєві. Після успішного закінчення магістратури брату пропонували займатись науковою та викладацькою роботою у закладі. Але якось Мераб повертався пізно додому з вишу і зник. Потім було знайдено за межами міста тіло з численними гематомами. Наша родина зверталась у поліцію, але слідчі у висновках смерті писали, що це все через переохолодження. Вбивць так і не знайшли. Наша родина важко це переживала.
Читайте також: «За ваші гроші була куплена ракета, яка вбила мого єдиного сина»: написала на плакаті московським попам та вірянам мати загиблого азовця
— Де застало повномасштабне вторгнення Артема?
- В Одесі, він там був на роботі. Із друзями пішов до ТЦК, але досвіду хлопці не мали, тому отримали відмову. Зрештою, в червні 2022 року Артем став кулеметником 12-ї бригади спецпризначення «Азов». На полі бою не обходилось без поранених, і брат весь час надавав їм допомогу, хоча й досвіду та освіти такої не мав. Командування побачило це, й він пройшов відповідні курси. Знаю, що 38 побратимів дякують йому за врятовані життя. Всі кошти витрачав на обладнання для поранених, придбав дорогі спеціалізовані ноші.
Хлопці називали його янголом-охоронцем свого батальйону і жартували, що не бояться нічого, бо у них є «Греді», який завжди їх «залатає». Бувало, що брат збирав рештки тіл воїнів, коли інші боялись. Недарма Артем за свою мужність та сміливість отримав «Золотий хрест» та «Гілку дубового листя». «Кінець війни побачать тільки мертві. Ніщо не буває даремно! Цифри мають значення», — так часто повторював брат. Востаннє, коли Артем був у відпустці, він просив не плакати. Мовляв, винищить ворожих окупантів та повернеться з миром…
— Але ж було таке, що відмовляли брата воювати?
— Скільки я його просила не йти, залишитися вдома, адже розуміла, що таке справжня війна, Тьома завжди говорив: «Тут навіть і думати не потрібно, це мій обовʼязок, мені потрібно туди йти захищати вас, щоб до вас не дібралися ті йо… ні орки…» Завжди мені повторював: «Твій брат — воїн, а не сцикун» та «Хто, як не я».
Читайте також: «Після загибелі Слави росіяни писали, що «ликвидирован идейный бандеровец»: історія легендарного бійця з Волині
— Коли востаннє він був вдома у відпустці?
- Наприкінці листопада 2023 року. Вранці Артем написав, що дуже зайнятий і після завдання вже набере, я дуже чекала на той дзвінок. І ось брат набрав та сказав: «Так не робиться, Насте, я дуже ображений». Коли я спитала, що таке, то зв'язок обірвався. Сиділа на кухні і ледве стримувалась, адже не розуміла, в чому справа. Тут я чую, що на нашому поверсі зупиняється ліфт, але не надала цьому значення, думала, що як завжди, сусіди. Тут дзвінок у двері, і хтось смикає за ручку. Я намагаюся відчинити двері, але не можу, хтось тримає ручку — її тримав братик. Вже потім, коли відкрила, до мене одразу не дійшло, що це Артем. Я була дуже щаслива його бачити. Є дине моє було бажання — щоб скоріше закінчилася війна, і Артем приїхав додому, і ми проводили час разом, як ми і любили. Ті дні його відпустки минули дуже швидко, але навіть за той короткий час ми багато що зробили.
— Що вам відомо про обставини загибелі брата?
- Це було 18 квітня 2024 року у Серебрянському лісі, неподалік села Григорівка Бахмутського району. Артем не мав йти на те завдання, але попросився. Українські захисники оточили угрупування ворога і мали їх знищити. Проте в бою в Артема поцілив російський снайпер… Поховали ми його у рідному місті й вже зібрали 25 тисяч голосів для петиції, адже переконані, що Артем вартий звання «Герой України» посмертно. Ми обов’язково зустрінемось, але, на жаль, не в цьому світі.
— Як переживаєте важку втрату?
- Кажуть, час лікує, але з кожним днем стає важче повірити в те, що я більше Артема не побачу, не обійму, не почую дзвінка, не побачу відповідей на мої повідомлення. Лише у снах він розмовляє зі мною, дбає, говорить, як бути далі та як сильно любить. Його одна фраза із сну: «Сестричка, не забувай, що я тобі завжди говорив… Це нічого не означає, якщо мене тут немає, то я не поруч і не захищу тебе, я все бачу та чую, навіть звідси не дам тебе образити». Ця біль ніколи не пройде, тому що брат — частинка мого серця.
Источник fakty.ua
