То що, українськими рейтингами не можна довіряти? Ні, вони не відповідають стандартам, на яких мають базуватися рейтинги, в першу чергу через проблеми з достовірністю даних. Треба говорити чесно, що українських рейтингів немає взагалі, ми не маємо їх визнавати за валідні. Наприклад, рейтинг “Топ-200” не оприлюднює своєї методології. Якщо спробуєте знайти рейтинги за різні минулі роки, то будуть лише таблички, хто яке місце посів, натомість абсолютно не зрозуміло, як відбувався збір інформації, яким чином вона оброблялась, які індикатори були вирішальними в підсумковому оцінюванні. Те, що цієї методології немає в публічному доступі, дає мені підстави стверджувати, що подібні рейтинги просто не відповідають базовим вимогам.
А які це базові вимови? У 2006 році на другому скликанні міжнародної рейтингової експертної групи IREG, за підтримки ЮНЕСКО та Інституту політики в галузі вищої освіти було розроблено Берлінські принципи ранжування університетів. Вони передбачають, щоб компанії, які розроблятимуть рейтинги закладів вищої освіти, керувались професійно складеною методологією та відповідали за достовірність даних. До прикладу, пункт 3 передбачає визнання різноплановості університетів і прийняття до уваги відмінностей задач і цілей їхньої діяльності. Тобто, треба зіставляти порівнювані між собою університети, а не складати загальнонаціональні рейтинги всіх підряд. Заклади вищої освіти бувають різних типів, водночас не треба зловживати і казати, що кожен університет неповторний, – вони просто належать до різних категорій. Розділяти потрібно не стільки за напрямками (аграрний чи мистецький), а за цілями, які перед собою ставить заклад; потім, у кожній такій когорті підбирати властиві університету параметри. Наприклад, може виявитись, що відсоток зайнятих випускників буде більшим у тих закладів, що більше працюють на ринок праці, ніж у тих, для кого важливіші дослідницькі результати.
Як тоді проводити рейтингування університетів? Є прості правила: організація, яка проводить оцінювання, має бути прозорою, тобто будь-хто має розуміти, хто фінансує цю організацію, звідки вона бере дані про кожен університет, як їх отримує, наскільки ці дані валідні. Не всі дані можна брати у вищих закладах, тому що вони будуть зацікавлені в тому, щоб створювати собі кращий імідж, відповідно, треба звертатись до третіх джерел. У дослідженнях є таке явище як відтворюваність результатів дослідження, в рейтингах вона теж має бути. Окрім цього, оцінка має вимірювати властиві для університетів явища. Припустимо по аналогії, є спортивні змагання з бігу і тут хтось приходить з вагами для того, щоби вимірювати біг спортсменів. Це неправильний інструмент, біг спортсменів вимірюється за допомогою секундоміра. Так само з університетами і рейтингами. Якщо ми вимірюємо діяльність університетів, нам треба вимірювати те, що залежить від них, а також те, що переслідують університети як свою мету.
Том і Джеррі. Чи ефективні антиплагіатні програми в українських університетах?
Наприклад, дуже дискусійним є питання залучення такого показника, як середній бал ЗНО всіх вступників університету. Це ж нібито геть не результат роботи університетів, адже навчаються ці люди в школі, ходять до репетиторів і потім доходять до університетського навчання. А хтось може сказати – але це діяльність університетів в галузі приваблення вступників з високими чи низькими балами ЗНО. Тобто, ми оцінюємо, наскільки університети популярні серед відмінників, або тих, хто має високі бали ЗНО. По-друге, має бути мета рейтингу – для чого ми його складаємо? Мета – просто всіх проінформувати, надати акредитацію, проінформувати роботодавців, батьків і абітурієнтів чи щоб стимулювати університети бути кращими? Все залежить від чітко поставлених цілей.
Фото: Макс Левин
Які тоді мають бути індикатори? Індикаторів не має бути багато. Мені імпонують ті параметри, що стосуються зовнішніх оцінок, а не те, що дають самі університети. Якщо ми беремо п’ять параметрів, то нехай лише один буде надаватися безпосередньо самими закладами вищої освіти, чотири інших, щоб йшли з незалежних джерел. Наприклад, я вважаю, що валідні, тобто правдиві опитування студентів про їхній рівень задоволеності навчання в університеті, – мусять бути в рейтингах. Їх можна проводити онлайн, на окремій платформі з електронними кабінетами, логіном і паролем кожного учасника. Я би тут навів британське національне опитування студентів, під час якого студенти зазначають, наскільки вони задоволені чи ні різними аспектами навчання в університеті. І знову ж таки, цих питань не має бути багато, тому що чим їх більше, тим менше студентів захоче на них відповідати. На першому етапі я би взагалі звів опитування до трьох-чотирьох питань відносно простих для інтерпретації, тому що питання інтерпретації відповідей теж дуже важливе.
Євродиплом. Чому українці їдуть навчатись до Польщі
На що ще справді варто орієнтуватись при виборі та аналізі університету? На рівень зайнятості серед випускників. Це також те, що не залежить від університетів безпосередньо. Компанія може отримати дані за допомогою з’єднання кількох електронних баз, і поглянути, наскільки успішно чи ні працевлаштовуються випускники. Варто брати найбільш простий параметр – частка зайнятих випускників конкретного року. Це все мусить приводитись до певного розміру університету – тому що зрозуміло, що в певних показниках можуть бути якісь переваги суто за рахунок розміру університету.
А як щодо міжнародних рейтингів у які потрапляють українські університети? Найбільш на слуху міжнародні рейтинги The Times Higher Education (THE), QS, ARWU і U-Multirank. Ці міжнародні рейтинги для абсолютної більшості українських університетів поки що не показові, причина цьому дуже проста, – вони не дотягують до цієї ліги. Це все одно, щоб ми запросили Україну в “Формулу-1”, але б дали стару машину, слабку команду і вона би займала завжди останні місця. З того, що в нас відбувається “Формула-1” може і був би якийсь дохід, але з того що ми завжди програємо, – жодної користі. Найближчі роки наші позиції в цих рейтингах не зміняться, тому що там дані беруться із запізненням, – річною, а то й дворічною давністю.
Історія успішного переселення. Як Донецький університет прижився у Вінниці
Наталія Шимків
Источник
lb.ua
