Шановний Володимир Борисович,
Шановна Ірина Володимирівна,
Шановні учасники Ради регіонального розвитку!
Почати я хотів би словами Єврокомісара, який відповідає за розширення Євросоюзу пана Йоганнеса Гана. «Багатьом зрозуміло, що за останні роки Україна зробила більше, аніж за попередні двадцять років», - це сказав днями, перебуваючи в Києві, Єврокомісар з питань європейської політики сусідства та розширення Йоганнес Ган.
І дуже важливо, що він відзначив і прогрес України у виконанні Угоди про асоціацію та поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, яка є основоположним документом у наших стосунках з Європейським Союзом.
Це була абсолютна чітка і відверта розмова, бо Єврокомісар Ган є одним із наших ключових контактерів у керівництві Євросоюзу, і на основі багатолітнього досвіду нашого спілкування я абсолютно щиро можу сказати, що він точно не належить до тих, хто схильний до компліментарності. Втім, він не перший, хто порівнює зроблене раніше і тепер, і такі оцінки виглядають доволі об’єктивними.
Це казали і міжнародні фінансові організації, і Світовий банк, і Міжнародний валютний фонд і основні наші партнери зі Сполучених Штатів Америки і Європейського Союзу.
Настільки позитивний вступ, однак, не означає, що я збираюся будувати всю розмову з вами, шановні друзі, виключно на мажорній ноті.
Заспокоїтися й почити на лаврах ми могли би лише у тому випадку, якби високі оцінки наших західних партнерів поділяло українське суспільство, - якщо не все, то бодай переважна його частина.
А якщо 70% людей вважає, що країна рухається в неправильному напрямку, це означає, що ми всі разом - влада і органи місцевого самоврядування, недопрацьовуємо.
По-друге, більшість реформ носить далекосяжний стратегічний характер: негативні й болісні аспекти проявляються одразу, а позитивні зміни даються взнаки за рік, за два, за три, або навіть більше.
По-третє, ми хоча й відновили економічне зростання, але темпи його наразі недостатні, щоб відновлення рівня життя людей відчули в усіх регіонах і соціальних верствах. Щоб ми перестали бути однією з найбідніших країн Європи.
По-четверте, і на цьому я хочу наголосити окремо, роз’яснювальна робота теж явно недостатня.
Важливість такої роботи особливо зростає зараз, коли Уряд прийняв рішення про підвищення тарифів на газ. Добре це рішення чи погане? Ясно, що не добре, і треба чесно казати про це людям.
Чи був в Уряду вибір між добрим і поганим сценаріями? Ні, Уряд стояв на розтяжці між поганим і дуже поганим, між підвищенням тарифів і потужним ударом по макрофінансовій і макроекономічній стабільності держави.
А це і курс, і дефіцит бюджету, це своєчасні виплати пенсій та заробітних плат, це фінансування армії, фінансування сектору безпеки. Це вибір між Сциллою та Харибдою.
Чи можна було обійтися без підвищення тарифів? Навряд, бо для стабільності і розвитку економіки точно потрібне фінансування і макрофінансова допомога Європейського Союзу, і транш МВФ, і кредит Світового банку. Всі вони зав’язані на відповідні рішення.
То, може, час перейти до опори на власні сили? Поточний стан економіки вже в принципі дозволяє відмовитися від кредитів міжнародних фінансових організацій. Я це наголошую. Це результат злагодженої чотирьохрічної роботи.
І ми так би й зробили, якби не мусили в 2019 і 2020 роках долати пікові навантаження по виплаті старих боргів.
Статистичні таблиці без жодних політичних пристрастей і без жодних партійних кольорів. Це статистика, і кожен може в цьому переконатися, яка яскраво демонструює хто і з яким показником державного і гарантованого державою боргу зайшов до влади і на якій позначці звільнив крісло.
Різниця, а не те, що нам намагаються сьогодні демонструвати, що ті чи інші борги повернуті. Повернуті за рахунок того, що брали нові запозичення. І різниця по боргу, то і є сума боргу залишеного нащадкам.
Так от, з 2007, і я це авторитетно наголошую по 2009 роки ця сума боргового навантаження зросла на 23 мільярди доларів, ні центом менше. Це те підвищене боргове навантаження, яке було зроблено в ці роки. З 2010 по 2013 рік – це було додатково ще на 32 мільярди.
Чи я вперше оприлюднюю цю цифру? Ні!
Про це Володимир Борисович говорив неодноразово, але як людина вихована, як людина делікатна пальцем не показував і прізвищ не називав. А дарма, бо країна має знати своїх «героїв», які збільшили борг на десятки мільярдів, - зате тепер, оком не кліпнувши, очолюють колони борців із підвищенням тарифів. Так чи ні? Очевидно!
Ми дійсно, і це принципово, ми будемо поступово переходити до опори на власні сили, замість кредитів залучати інвестиції. А левова частина кредитів йде лише на повернення попередніх боргів, аж ніяк не на проїдання. Розвиваємось ми і зараз за рахунок інвестицій.
Якщо ви подивитися урядову стратегію зменшення боргового навантаження на економіку, яка розрахована на найближчі роки. Я думаю, що ми побачимо абсолютно чітку відповідь. І статистика про це свідчить, що у 2016 році боргове навантаження - співвідношення валового внутрішнього продукту на суму суверенного боргу складає більше 80%, майже 83%, а в середині 2018-го – це складає вже трохи більше 60%.
Майже на 20% ми зменшили боргове навантаження!
Це абсолютно суха і об’єктивна статистика - хто позичає і хто розраховується.
Але в контексті питання про тарифи є невідкладні тактичні завдання, які треба вирішити протягом місяців та тижнів. Я спілкувався з урядом і моя принципова позиція – захистити людей і вдосконалити та розширити систему субсидій, збільшити кошти на її виконання. Принципова позиція - жодна бідна і жодна незахищена людина точно не має постраждати. Жодна бідна і жодна незахищена людина не має платити більше.
Ми маємо чітке порозуміння, що ми саме в такому напрямку і будемо діяти. Ба більше, є принципова позиція щодо монетизації субсидій. Що це таке? Бідна людина економіть гроші - бідна людина встановлює за допомогою держави систему енергоефективності, менше споживає газу, вона має мати можливість отримати гроші за економію.
Зараз треба на 100% забезпечити субсидіями тих, хто їх реально потребує. І це не просто мій заклик, а це принципова позиція щодо формування бюджету 2019 року до другого читання. Наголошую окремо, якщо цієї позиції не буде в бюджеті, якщо не врахують позицію Президента при підготовці в парламенті, я бюджет цей не підпишу. Зроблю те, що ніколи не робив.
Наполегливо прошу, усі обласні державні адміністрації, усі міські та сільські голови - не сидіти осторонь, що це позиція лише Уряду. Це позиція наша спільна, це позиція влади. Треба підключитися до удосконалення цієї системи і дійти до кожної хати і не пропустити жодної родини, яка має законне право на субсидію. Допомогти захистити людей. Ті, хто заощаджує енергоресурси, ще раз наголошую, використовує суму меншу, ніж належить за законом, хоча ми все рівно за рахунок коштів платників податків з державного бюджету витрачаємо живі гроші, це ніякі не заліки на субсидії. Так от кожна родина, яка зекономила, має право на зекономлену різницю отримати, наголошую – живими грошима. Ми маємо до цього підійти.
Такою можливістю вже користується 1 млн 300 тис домогосподарств, і це коло Уряд має й надалі розширювати. Ми спільними зусиллями зробимо максимум, щоб захистити тих, хто реально потребує допомоги. Це є наше спільне завдання. І тут я точно не зупинюсь на цьому. Я покладаюся на вас, на тих, хто найближче до простих людей – органи місцевого самоврядування.
