Авторизация

Вісті з Полтави - Людмила Бойченко: «У воді табору «Супутник» тричі знаходили туберкульозну паличку»


Вісті з Полтави - Людмила Бойченко: «У воді табору «Супутник» тричі знаходили туберкульозну паличку»

Людмила Бойченко | Фото Миколи Лисогора

Заступник міського голови, звільнення якої вимагають не менше 395 полтавців, розповіла подробиці щодо роботи табору «Супутник» та заперечила причетність до загибелі директора закладу


«Полтавщина» продовжує дізнаватися подробиці конфлікту, який виник у сфері освіти Полтави після трагічної загибелі директора дитячого табору «Супутник» Олексія Бочарова. Нагадаємо, 15 червня 41-річний чоловік на своєму автомобілі врізався у дерево і загинув. Дружина загиблого повідомила, що за кермом у нього стався серцевий напад. Звинуватила у цьому заступника міського голови з гуманітарних питань Людмилу Бойченко, яка нібито тиснула на директора.



Його син Кирило Бочаров зареєстрував на сайті міськради петицію про звільнення з посади Людмили Бойченко. Зараз її підписали 395 осіб, а депутати вже формують спеціальну комісію, яка має перевірити всі обставини і встановити, чи мав місце тиск на Олексія Бочарова.



Також звільнення вимагає і колектив табору. Він заявляє, що Олексію Бочарову не давали нормально працювати і ставили нереальні задачі. Дружина ж загиблого Вікторія Бочарова повідомила депутатам, що Людмила Бойченко упереджено ставилася до її чоловіка, знімала частину премій, відмовлялася допомагати і переписувала документи.



На відповідному засіданні була присутня і сама заступник міського голови. Їй також надавали слово. Але вчора вона зв’язалася із «Полтавщиною» і попросила дати окремий коментар, погодившись відповісти на будь-які питання.



— Чому Ви взагалі попросили про коментар? Звична для Полтави реакція сфери освіти — це замовчування ситуації. І часто це спрацьовувало.



— Я готова давати коментарі, тому що зачепили мою гідність. Я могла коментувати якісь свої дії в роботі, але мене звинуватили у тому, що я перевищила службові обов’язки і це призвело до смерті. Я розумію, що підстав для цього немає. Ні дружина, ні син загиблого ніяких доказів не надали. Тобто це виключно емоції.



Я не маю ніякого відношення до ситуації трагічної загибелі директора табору «Супутник». Це робота управління освіти. Все, що у межах моїх повноважень, я виконувала. Якби я знала ситуацію глибше і до мене б зверталися як до заступника, то цю ситуацію, я б вирішувала.



Я точно не підписувала розпоряджень, які б могли призвести до нещасного випадку. Роботою «Супутника» займалося виключно управління освіти. Цього немає в моїй посадовій інструкції. Через недопрацювання, я не була повідомлена про ситуацію у таборі на достатньому рівні. Мені доповідали лише в усному форматі — уривками.



Так, були недоліки і зауваження. Наприклад, якщо тричі воду здають, а там туберкульозна паличка, зрозуміло, що її треба промити, прочистити, прохлорувати. Ми ж не можемо дітей туди завезти. Але я нікого не принижувала. Секретар — свідок. Я ніколи на людей не підвищую голос. Можу говорити строго і бути категорична, але ніколи не кричу.



Щодо фрази нібито з моїх вуст про те, що «вищі сили допоможуть». Я могла це сказати у контексті того, що ми сподіваємося на Бога. Але не з вигуком «я не допоможу» — в жодному разі.



Недостатня підготовка до оздоровчого сезону, яке було у таборі — це виключно повноваження начальника управління і його першого заступника, який відповідає за господарську діяльність.



— Вікторія Бочарова заявила, що контракт із Олексієм Бочаровим, який працював на посаді директора «Супутника» з 6 березня, ви підписали тільки 16 квітня. Спочатку він мав термін 5 років, а потім Ви нібито переписали його з терміном в 1 рік, але під тим самим номером. Це правда?



— Я підписала контракт тоді, коли мені його надала кадрова служба. Наведу приклад. Ось документ про штатний розпис табору з 15 червня по 28 серпня. Я його мала підписати ще 1 червня. Надійшов він мені лише сьогодні, 25 червня. Сьогодні я його і підписала — із затримкою у 25 днів.



Так, контракт із Олексієм Бочаровим надали підписати на 5 років. Але людина не працювала у таборі жодного дня, окрім студентських років. Я запропонувала рік — у якості випробувального терміну. Де я перевищила службові обов’язки? Це не конкурсна посада, а за призначенням. Я могла взагалі зробити на 3 місяці, аби подивитися, як людина буде працювати. Або тимчасово виконуючим обов’язки директора його поставити. Без усіляких упередженостей: я людину не знала, і не знала, як вона працюватиме. Мені було головне, аби не було того, що наробила Світлана Кадучка. Але це вже окрема тема (про неї Людмила Бойченко пообіцяла розповісти окремо — ред.)



— Чому так багато людей зараз вимагають Вашого звільнення?



— Я переглянула підписантів петиції, серед яких я знаю небагатьох. Але з тих, що я знаю — це кадри «старої» освіти, невдоволеної тим, що я хочу щось змінити у системі. У них була зона комфорту — всім було все зрозуміло. А зараз я їм пропоную трішки змінити життя. Не тому, що це мені потрібно, а тому, що цього вимагає сьогодення.



Коли я побачила так багато підписів, зокрема від людей, яких я знала і з якими працювала, то зрозуміла, що піднялася хвиля такого «військового прориву». Хто переможе: стара корумпована освіта чи нові погляди на управління найбільшою галуззю у Полтаві?



— Чи збираєтеся ви оскаржувати рішення депутатів, якщо вони звільнять Вас з посади заступника міського голови?



— Я поки не вивчала це питання. Але, якщо ця комісія повноважна і у неї є підстави для того, щоби виносити такий вирок, зрозуміло, що я прийму рішення депутатів. Якщо я хоч трішки зрушу цю систему, я вже недаремно потрапила на це місце. Я не боюся піти, бо за мною стоїть велика армія моїх учнів, яких я навчила бути чесними, порядними, жити по совісті. І вони зараз не розуміють, що відбувається: чому на мене йде такий напад.



— Якщо депутати вирішать, що підстав для звільнення немає, як Ви продовжуватиме працювати? Знаючи, що багато підлеглих Вас не сприймають.



— Я не думаю, що це несприйняття мене. До мене, наприклад, підійшла працівниця управління і чесно сказала: «Людмило Анатоліївна, я підписала петицію проти Вас, але я готова з Вами працювати. Мені з Вами цікаво працювати».



— Навіщо тоді вона це зробила?



— Я просто вже не дивуюся людям. Серед підписантів є люди, які досі вітаються зі мною, але опускають очі. Але залишилася частина людей, яка все ж таки не підписалася. Я можу зачитати, які мені пишуть смс-ки, розповісти, із якими словами дзвонять. Я живу із вірою в Бога і з тим, що я людей не ображаю навмисно. Якщо так стається — я цього не хотіла зробити і я завжди вибачаюся. Я дуже співчуваю родині загиблого. Я теж мама і в мене є син.



Я просто сподіваюся, що є якісь людські межі усьому цьому.


Дарина СИНИЦЬКА, «Полтавщина»

рейтинг: 
Оставить комментарий
Новость дня
Последние новости
все новости дня →
  • Топ
  • Сегодня

Опрос
Оцените работу движка